Владика Іван Кулик народився 16 березня 1979 року в с. Переволока, що на Тернопільщині. Згадуючи про свої перші, ще дитячі кроки до пізнання Бога, духівник розповідає:
«Зростав я в християнському середовищі. Найбільшу роль у моєму духовному вихованні відіграла бабуся. Вона вчила мене робити знак святого хреста, вчила перших молитов, часто разом із нею йшов у паломництво до Матері Божої, прославленої у чудотворній Зарваницькій іконі, чи спільно відвідували інші святі місця. Батьки намагалися прищепити в мені любов до Бога та до ближнього. Окрім родинного кола, вплив на моє духовне життя мали священники, що здійснювали служіння в Переволоці. Дуже добре пригадую участь у Божественній Літургії, яку служив блаженної пам’яті владика Павло Василик. Це був 1989 рік, коли Церква починала виходити з підпілля, а мені тоді було лише 10 років. Ця Літургія, яка служилася на території місцевого цвинтаря, оскільки сільська церква перебувала у власності православної громади, справила на мене велике враження. Пам’ятаю, як нам, малим хлопчикам, давали тримати дикирій і трикирій, єпископський жезл чи інші літургійні речі під час прислуговування. Тоді для мене, малої дитини, це було щось надзвичайне, цікаве і зворушливе».
Освіта
Духовна освіта владики розпочалась у 1994 році, у Чортківській дяківсько-регентській школі. Тут єпископ здобув спеціальність дяк-регент церковного хору.
«Навчання у дяківській школі було дуже важливим, адже дало добрі знання, зокрема з літургійного співу, церковного уставу, та стало добрим приготуванням до навчання в духовній семінарії», — пригадує ієрарх.
Наступним кроком, у 1997 році, був вступ до Тернопільської Вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Проте вже з 1998 по 2004 рр., духівник продовжує навчання у Люблінській духовній семінарії (Польща). Про цей період навчання владика Іван згадує із особливою теплотою:
«Навчання в семінарії проходило на базі Люблінського католицького університету, що вносило свої особливості. Роки, проведені в семінарійних стінах, поза сумнівом стали для мене часом особливого зросту як загальнолюдського, так і духовно-церковного».
27 серпня 2004 року, у навечір’я свята Успіння Пресвятої Богородиці, тоді майбутній владика отримав дияконські свячення з рук високопреосвященного владики Василія Семенюка у с. Зарваниця, що на Тернопільщині.
З вересня 2004 року по травень 2005 року диякон Іван Кулик служив дияконом при каплиці Українського католицького університету, де одночасно проходив приготування (брав курси італійської, грецької і латинської мови) для виїзду на навчання до Риму.
Священниче служіння
8 травня 2005 року отримав священниче рукоположення із рук високопреосвященного владики Василія Семенюка в соборі Зарваницької Божої Матері в духовно-відпустовому центрі «Зарваниця» на Тернопільщині. А далі був ще один особливий для владики період — навчання у Римі.
«Комісія кадрового забезпечення нашої Церкви, яка направляє студентів на закордонні студії, вирішила, що було б краще, якби я продовжив навчання з патристичного богослов’я саме в Римі, у спеціальному патристичному інституті, який називається “Августиніанум”.
Саме життя і навчання в столиці Італії було дуже гарним досвідом. Звісно, на початку було трохи важко, адже треба було вдосконалювати мову, пізнавати культуру, звикати до способу життя. Однак, навчання в Римі стало для мене не лише нагодою для поглиблення богословської освіти, але також можливістю познайомитися з різними цікавими людьми, які приїжджають на навчання до Риму з багатьох країн світу», — розповідає про власний досвід знайомства з Вічним містом та центром Католицької Церкви владика Іван.
На той час в Італії було вже понад сто українських громад і бракувало священників, які б могли обслуговувати наші спільноти. Тож владика Іван став одним із священників-студентів, якого попросили допомогти у душпастирстві. Відтак з 2006 року до 2009 року єпископ здійснював душпастирське служіння для різних українських громад: м. Каттоліка (Дієцезія Ріміні), м. Пезаро (Дієцезія Пезаро), м. Падуя, м. Есте, м. Тієне (Дієцезія Падуї), у м. Бассано-дель-Граппа (Дієцезія Віченца), м. Кйоджа (Дієцезія Кйоджа).
«Українські церковні спільноти в цих містах стали для мене першим досвідом душпастирського служіння. Більше двох років кожної суботи і неділі я приїжджав до наших людей звершувати Божественну Літургію, проповідувати Слово Боже та бути разом з ними у їхніх радощах і труднощах», — зазначає єпарх Кам’янець-Подільський.
У 2009 році владику призначили Адміністратором парафії свв. Сергія і Вакха у Римі, а вже з 2013 по 2019 роки владика служив там як парох.
Владика ділиться історією цієї парафії, яку дуже любив патріарх Йосиф Сліпий:
«Ця українська церква і парафія в Римі дуже давня та історична. Сама церква свв. Сергія і Вакха була передана Київській митрополії в 1641 році, а парафія при цьому храмі була створена в 1970 році за старанням Патріарха Йосифа Сліпого. Патріарх Йосиф дуже любив цей храм, часто молився перед чудотворною іконою Жировицької Богородиці та протягом року у всі Богородичні свята старався звершувати тут Божественну Літургію. Служіння в Римі стало для мене особливим духовним і душпастирським досвідом».
Окрім цього, цей період служіння у парафіяльній спільноті серед українських емігрантів в Італії, за словами єпископа, став для нього справжньою школою душпастирювання.
«В Італії пройшло 14 років мого душпастирського служіння, з яких 10 років служив на парафії Святих Сергія і Вакха в Римі. Служіння в українській парафії Рима було для мене великим даром Бога та чудовим душпастирським досвідом. Українська Церква в Італії, зокрема в Римі, для наших людей є особливо близькою і рідною домівкою, адже більшість наших співвітчизників не мають власних помешкань, тому храм став особливим родинним місцем зустрічі з Богом і один з одним. У першу чергу спільна літургійна молитва, катехизація, різні зустрічі, паломництва до святих місць, святкування церковних і державних свят, благодійні заходи — все це єднає наших людей навколо Бога, об’єднує в одну міцну спільноту, дає сили переживати нелегкі щоденні труднощі та виклики».
Єпископська діяльність
![](https://ugcc.kmp.km.ua/wp-content/uploads/2023/01/vld-ivan.jpg)
10 вересня 2019 року у Ватикані Святіший Отець Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про канонічне обрання о. Івана Кулика єпархом Кам’янець-Подільським УГКЦ.
«Рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання мене єпархом Кам’янець-Подільським було справді неочікуваним. Коли Блаженніший Святослав, Глава нашої Церкви, повідомив мені про це рішення Синоду, в мене виникло запитання: чому саме я? До такого служіння я ще занадто молодий і недосвідчений. Та й половину свого життя, а це двадцять років, я прожив поза межами України. Такі думки повставали в мені, і це викликало певні переживання. З іншого боку, розумію, що покликання до єпископського служіння — це Божий поклик, і тому приймаю його як великий Божий дар. Вірю, що Господь буде вести мене і, незважаючи на всі мої недосконалості, даватиме сили та мудрості бути добрим архипастирем», — зазначає владика Іван Кулик.
26 листопада 2019 року відбувся Чин найменування нового єпископа Івана Кулика під час Великої Вечірні у монастирському храмі Собору Пресвятої Богородиці Чину святого Василія Великого, що в Брюховичах, поблизу Львова.
«Єпископське служіння розумію як велику відповідальність за священників та мирян, щоб разом з ними вчитися бути добрими людьми та ревними і святими християнами. Перед моїм призначенням я не мав жодної нагоди запізнатися з Хмельниччиною. Тому найперші мої зусилля будуть спрямовані саме на пізнання особливостей єпархії, на глибше знайомство зі священниками та монахами, які у ній служать, на спілкування з вірними та слухання їх. Кам’янець-Подільська єпархія насправді має добре закладену основу. Найбільша заслуга у цьому належить дотеперішньому адміністратору єпархії, високопреосвященному владиці Василію Семенюку, архиєпископові і митрополитові Тернопільсько-Зборівському. Мені, отже, зовсім не доведеться починати розбудову єпархії від основ, але лише продовжувати та розвивати те діло, яке розпочате задовго до мого призначення».
Герб Єпископа
![](https://ugcc.kmp.km.ua/wp-content/uploads/2022/12/gerb.jpg)
«Проповідувати світло народові» Для владики Івана Кулика символізм цього вислову в наступному:
«Цей напис є коротким витягом з оборонної промови апостола Павла перед царем Агриппою, що її нам подає 26 глава книги Діянь Святих Апостолів: “Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам” (22–23). Для мене “проповідувати світло народові” означає нести Світло, тобто Воскреслого Христа, всім людям, роблячи це словом і свідченням свого життя. Також напис з огляду на його зв’язок з тематикою Христового Воскресіння органічно вплітається в символіку герба, в якій закладена ідея свідоцтва Пасхи Господньої. Дух, кров і вода — основні символи, зображені на гербі. Ця тріада згадана в Першому посланні апостола Йоана (5, 5–8) як свідчення Христового розп’яття, з яким нерозривно пов’язане воскресіння. Дух зображений на гербі у вигляді голуба на зеленому тлі, вода представлена синім тлом на якому зображений хрест, а кров — червоним тлом, на якому зображена чаша. У тріаді Дух-кров-вода відображається також життя і смерть двох святих, які мають особливе значення у моєму духовному житті — святого Йоана Предтечі як мого небесного покровителя та святого Йосафата Кунцевича як покровителя моєї родинної парафії в якій я виростав та духовно формувався».