Владика Іван Кулик народився 16 березня 1979 року в с. Переволока, що на Тернопільщині. Згадуючи про свої перші, ще дитячі кроки до пізнання Бога, духівник розповідає:

«Зростав я в християнському середовищі. Найбільшу роль у моєму духовному вихованні відіграла бабуся. Вона вчила мене робити знак святого хреста, вчила перших молитов, часто разом із нею йшов у паломництво до Матері Божої, прославленої у чудотворній Зарваницькій іконі, чи спільно відвідували інші святі місця. Батьки намагалися прищепити в мені любов до Бога та до ближнього. Окрім родинного кола, вплив на моє духовне життя мали священники, що здійснювали служіння в Переволоці. Дуже добре пригадую участь у Божественній Літургії, яку служив блаженної пам’яті владика Павло Василик. Це був 1989 рік, коли Церква починала виходити з підпілля, а мені тоді було лише 10 років. Ця Літургія, яка служилася на території місцевого цвинтаря, оскільки сільська церква перебувала у власності православної громади, справила на мене велике враження. Пам’ятаю, як нам, малим хлопчикам, давали тримати дикирій і трикирій, єпископський жезл чи інші літургійні речі під час прислуговування. Тоді для мене, малої дитини, це було щось надзвичайне, цікаве і зворушливе».

Освіта

Духовна освіта владики розпочалась у 1994 році, у Чортківській дяківсько-регентській школі. Тут єпископ здобув спеціальність дяк-регент церковного хору.

«Навчання у дяківській школі було дуже важливим, адже дало добрі знання, зокрема з літургійного співу, церковного уставу, та стало добрим приготуванням до навчання в духовній семінарії», — пригадує ієрарх.

Наступним кроком, у 1997 році, був вступ до Тернопільської Вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Проте вже з 1998 по 2004 рр., духівник продовжує навчання у Люблінській духовній семінарії (Польща). Про цей період навчання владика Іван згадує із особливою теплотою:

«Навчання в семінарії проходило на базі Люблінського католицького університету, що вносило свої особливості. Роки, проведені в семінарійних стінах, поза сумнівом стали для мене часом особливого зросту як загальнолюдського, так і духовно-церковного».

27 серпня 2004 року, у навечір’я свята Успіння Пресвятої Богородиці, тоді майбутній владика отримав дияконські свячення з рук високопреосвященного владики Василія Семенюка у с. Зарваниця, що на Тернопільщині.

З вересня 2004 року по травень 2005 року диякон Іван Кулик служив дияконом при каплиці Українського католицького університету, де одночасно проходив приготування (брав курси італійської, грецької і латинської мови) для виїзду на навчання до Риму.

Священниче служіння

8 травня 2005 року отримав священниче рукоположення із рук високопреосвященного владики Василія Семенюка в соборі Зарваницької Божої Матері в духовно-відпустовому центрі «Зарваниця» на Тернопільщині. А далі був ще один особливий для владики період — навчання у Римі.

«Комісія кадрового забезпечення нашої Церкви, яка направляє студентів на закордонні студії, вирішила, що було б краще, якби я продовжив навчання з патристичного богослов’я саме в Римі, у спеціальному патристичному інституті, який називається “Августиніанум”.

Саме життя і навчання в столиці Італії було дуже гарним досвідом. Звісно, на початку було трохи важко, адже треба було вдосконалювати мову, пізнавати культуру, звикати до способу життя. Однак, навчання в Римі стало для мене не лише нагодою для поглиблення богословської освіти, але також можливістю познайомитися з різними цікавими людьми, які приїжджають на навчання до Риму з багатьох країн світу», — розповідає про власний досвід знайомства з Вічним містом та центром Католицької Церкви владика Іван.

На той час в Італії було вже понад сто українських громад і бракувало священників, які б могли обслуговувати наші спільноти. Тож владика Іван став одним із священників-студентів, якого попросили допомогти у душпастирстві. Відтак з 2006 року до 2009 року єпископ здійснював душпастирське служіння для різних українських громад: м. Каттоліка (Дієцезія Ріміні), м. Пезаро (Дієцезія Пезаро), м. Падуя, м. Есте, м. Тієне (Дієцезія Падуї), у м. Бассано-дель-Граппа (Дієцезія Віченца), м. Кйоджа (Дієцезія Кйоджа).

«Українські церковні спільноти в цих містах стали для мене першим досвідом душпастирського служіння. Більше двох років кожної суботи і неділі я приїжджав до наших людей звершувати Божественну Літургію, проповідувати Слово Боже та бути разом з ними у їхніх радощах і труднощах», — зазначає єпарх Кам’янець-Подільський.

У 2009 році владику призначили Адміністратором парафії свв. Сергія і Вакха у Римі, а вже з 2013 по 2019 роки владика служив там як парох.

Владика ділиться історією цієї парафії, яку дуже любив патріарх Йосиф Сліпий:

«Ця українська церква і парафія в Римі дуже давня та історична. Сама церква свв. Сергія і Вакха була передана Київській митрополії в 1641 році, а парафія при цьому храмі була створена в 1970 році за старанням Патріарха Йосифа Сліпого. Патріарх Йосиф дуже любив цей храм, часто молився перед чудотворною іконою Жировицької Богородиці та протягом року у всі Богородичні свята старався звершувати тут Божественну Літургію. Служіння в Римі стало для мене особливим духовним і душпастирським досвідом».

Окрім цього, цей період служіння у парафіяльній спільноті серед українських емігрантів в Італії, за словами єпископа, став для нього справжньою школою душпастирювання.

«В Італії пройшло 14 років мого душпастирського служіння, з яких 10 років служив на парафії Святих Сергія і Вакха в Римі. Служіння в українській парафії Рима було для мене великим даром Бога та чудовим душпастирським досвідом. Українська Церква в Італії, зокрема в Римі, для наших людей є особливо близькою і рідною домівкою, адже більшість наших співвітчизників не мають власних помешкань, тому храм став особливим родинним місцем зустрічі з Богом і один з одним. У першу чергу спільна літургійна молитва, катехизація, різні зустрічі, паломництва до святих місць, святкування церковних і державних свят, благодійні заходи — все це єднає наших людей навколо Бога, об’єднує в одну міцну спільноту, дає сили переживати нелегкі щоденні труднощі та виклики».

Єпископська діяльність

10 вересня 2019 року у Ватикані Святіший Отець Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про канонічне обрання о. Івана Кулика єпархом Кам’янець-Подільським УГКЦ.

«Рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання мене єпархом Кам’янець-Подільським було справді неочікуваним. Коли Блаженніший Святослав, Глава нашої Церкви, повідомив мені про це рішення Синоду, в мене виникло запитання: чому саме я? До такого служіння я ще занадто молодий і недосвідчений. Та й половину свого життя, а це двадцять років, я прожив поза межами України. Такі думки повставали в мені, і це викликало певні переживання. З іншого боку, розумію, що покликання до єпископського служіння — це Божий поклик, і тому приймаю його як великий Божий дар. Вірю, що Господь буде вести мене і, незважаючи на всі мої недосконалості, даватиме сили та мудрості бути добрим архипастирем», — зазначає владика Іван Кулик.

26 листопада 2019 року відбувся Чин найменування нового єпископа Івана Кулика під час Великої Вечірні у монастирському храмі Собору Пресвятої Богородиці Чину святого Василія Великого, що в Брюховичах, поблизу Львова.

«Єпископське служіння розумію як велику відповідальність за священників та мирян, щоб разом з ними вчитися бути добрими людьми та ревними і святими християнами. Перед моїм призначенням я не мав жодної нагоди запізнатися з Хмельниччиною. Тому найперші мої зусилля будуть спрямовані саме на пізнання особливостей єпархії, на глибше знайомство зі священниками та монахами, які у ній служать, на спілкування з вірними та слухання їх. Кам’янець-Подільська єпархія насправді має добре закладену основу. Найбільша заслуга у цьому належить дотеперішньому адміністратору єпархії, високопреосвященному владиці Василію Семенюку, архиєпископові і митрополитові Тернопільсько-Зборівському. Мені, отже, зовсім не доведеться починати розбудову єпархії від основ, але лише продовжувати та розвивати те діло, яке розпочате задовго до мого призначення».

Герб Єпископа

«Проповідувати світло народові» Для владики Івана Кулика символізм цього вислову в наступному:

«Цей напис є коротким витягом з оборонної промови апостола Павла перед царем Агриппою, що її нам подає 26 глава книги Діянь Святих Апостолів: “Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам” (22–23). Для мене “проповідувати світло народові” означає нести Світло, тобто Воскреслого Христа, всім людям, роблячи це словом і свідченням свого життя. Також напис з огляду на його зв’язок з тематикою Христового Воскресіння органічно вплітається в символіку герба, в якій закладена ідея свідоцтва Пасхи Господньої. Дух, кров і вода — основні символи, зображені на гербі. Ця тріада згадана в Першому посланні апостола Йоана (5, 5–8) як свідчення Христового розп’яття, з яким нерозривно пов’язане воскресіння. Дух зображений на гербі у вигляді голуба на зеленому тлі, вода представлена синім тлом на якому зображений хрест, а кров — червоним тлом, на якому зображена чаша. У тріаді Дух-кров-вода відображається також життя і смерть двох святих, які мають особливе значення у моєму духовному житті — святого Йоана Предтечі як мого небесного покровителя та святого Йосафата Кунцевича як покровителя моєї родинної парафії в якій я виростав та духовно формувався».