Публікуємо Постанови Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся 30 червня — 10 липня 2025 року в Українській папській колегії Святого Йосафата в Римі.

ДЕКРЕТ

проголошення Постанов Синоду Єпископів УГКЦ 2025 року

Вих. ВА 25/157

На славу Святої, Єдиносущної, Животворної і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа,
і на добро ввіреного нам Божого люду. Амінь

БОЖОЮ МИЛІСТЮ

І В ПОВНОМУ СОПРИЧАСТІ

З РИМСЬКИМ АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ

СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям
та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви

ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ

Постанови
Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

Рим, 30 червня — 10 липня 2025 року Божого

1. Взяти до уваги стан виконання рішень Синоду Єпископів УГКЦ 2024 року.

2. Прийняти в першому читанні титул «Соціальне служіння» Кодексу канонів УГКЦ.

3. Затвердити Стратегію просімейної політики УГКЦ.

4. Для здійснення належного душпастирства сім’ї в умовах війни:

І. На загальноцерковному рівні:

Доручити Патріаршій комісії УГКЦ у справах родини і мирян:

1) у співпраці з Патріаршою комісією УГКЦ у справах духовенства розробити програму супроводу священничих родин;

2) продовжити проведення навчально-практичних семінарів у єпархіях та екзархатах щодо реалізації Стратегії просімейної політики УГКЦ з урахуванням попереднього досвіду;

3) провести науково-практичну національну конференцію, присвячену питанням просімейної та демографічної політики в Україні;

4) розробити план поширення вчення Католицької Церкви про родину, зокрема із використанням сучасних засобів комунікації;

5) систематизувати та оприлюднити на офіційних медіаресурсах УГКЦ наявні стратегії, програми, матеріали з душпастирства родини.

ІІ. На єпархіальному рівні:

Просити єпархіальних єпископів:

1) адаптувати Стратегію просімейної політики УГКЦ до потреб та актуальних викликів місцевих єпархій та екзархатів;

2) відповідно до постанови № 10 Синоду Єпископів УГКЦ 2014 року, опрацювати — там, де цього ще не зроблено — Єпархіальну програму курсу безпосередньої підготовки до прийняття Таїнства Подружжя, обов’язково охоплюючи такі теми: проголошення керигми про цінність і красу християнського подружжя; богослов’я Таїнства Подружжя; психологія подружжя; біоетичні аспекти подружжя; дар плідності і відповідальне батьківство; канонічне та цивільне право щодо подружжя;

3) засновувати Родинні центри, забезпечуючи їх належними кадровими та матеріальними ресурсами;

4) відповідно до постанови № 10 Синоду Єпископів УГКЦ 2014 року, проводити прородинні тематичні прощі, реколекції, семінари задля поглиблення духовного життя членів родин, а також задля плекання і популяризації сімейних цінностей в суспільстві;

5) засновувати та всіляко підтримувати єпархіальні прородинні рухи, організації і спільноти, забезпечуючи їх належне церковне оформлення, зокрема через затвердження Статутів компетентною церковною владою;

6) дбати про захист і промоцію сімейних цінностей у взаємодії з органами публічної влади різних рівнів;

7) подбати про духовний супровід і гуманітарну підтримку особливо вразливих та потребуючих родин, зокрема тих, що постраждали від війни, і родин полеглих захисників, а також вдів і сиріт, самотніх, внутрішньо переміщених осіб, людей похилого віку тощо;

8) відповідно до постанови № 26 Синоду Єпископів УГКЦ 2016 року, дбати про належний духовний супровід і підтримку священничих родин, звертаючи особливу увагу на дружин спочилих у Бозі священнослужителів та їхніх неповнолітніх або потребуючих дітей;

9) відповідно до постанови № 5. XIII, п. 1 Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року, заохочувати та підтримувати ініціативи, скеровані на опіку сиріт війни, а також на усиновлення дітей, які втратили батьків внаслідок війни;

10) налагодити і розвивати співпрацю з інституціями, які працюють на благо української сім’ї як в Україні, так і на поселеннях.

ІІІ. На парафіяльному рівні:

Доручити душпастирям:

1) відповідно до постанови № 10 Синоду Єпископів УГКЦ 2014 року та постанови № 5. XIII Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року, дбати про належну підготовку наречених до Таїнства Подружжя через відповідні курси, які є однією з необхідних передумов для його уділення, та надавати духовний супровід під час цього навчання;

2) засновувати при парафіях затверджені церковною владою подружні спільноти та родинні рухи задля підтримки подружніх пар і сімей, а також для їх активнішої участі в парафіяльному житті;

3) відповідно до постанови № 5. XIII Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року, приділяти особливу увагу духовному супроводу подружніх пар у перші роки подружнього життя, а також сімей, які переживають труднощі чи кризи;

4) у світлі Євангелія та Вчительського уряду Церкви розвивати душпастирську опіку над розлученими особами, які живуть у нових сімейних зв’язках;

5) організовувати літні табори для подружніх пар і сімей, а також реколекційні зустрічі, присвячені духовності християнського подружжя і християнської сім’ї;

6) відповідно до постанови № 5. XIII, п. 2 Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року, виявляти особливу турботу та душпастирську увагу щодо родин захисників, загиблих, зниклих безвісти, полонених і військових ветеранів, а також вдів і сиріт, внутрішньо переміщених осіб, людей похилого віку та осіб з особливими потребами;

7) практикувати душпастирські відвідини в різдвяний час, богослужіння з нагоди річниць укладення Таїнства Подружжя, ювілеїв подружнього життя тощо — як дієвий засіб духовного супроводу родин;

8) шукати способи залучення членів мішаних подружжів до активнішого церковного життя;

9) впроваджувати — там, де ще цього не зроблено — родинну катехизацію, зокрема катехизацію батьків і хресних батьків у межах підготовки до Таїнств Хрещення та Миропомазання їхніх дітей, а також підготовки дітей до першої Сповіді і урочистого Святого Причастя;

10) використовувати різні нагоди впродовж літургійного року для проповідування євангельської науки та вчення Католицької Церкви про християнську родину як «незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу» (патріарх Йосиф «Заповіт»);

11) з нагоди родинних свят і ювілеїв подружнього життя проводити відповідні богослужіння та виголошувати науки про красу і цінність християнського подружжя;

12) організовувати паломництва родин до визначних духовних центрів УГКЦ в Україні та на поселеннях.

5. Взяти до уваги напрацювання Патріаршої літургійної комісії УГКЦ з оновлення тексту Архиєратикону та просити членів Синоду Єпископів УГКЦ подати свої зауваження до цього тексту до 15 жовтня 2025 року Божого.

6. Взяти до уваги напрацювання Патріаршої літургійної комісії УГКЦ над оновленням Требника та поблагословити її на подальшу працю.

7. Взяти до уваги напрацювання робочої групи Патріаршої літургійної комісії УГКЦ і представників Чину святого Василія Великого над оновленням тексту Молитвослова та поблагословити продовження цієї праці.

8. Надати згоду Отцю і Главі УГКЦ на затвердження українського тексту Требника Чинів великого екзорцизму.

9. Взяти до уваги звіт генерального керівника управління справедливості УГКЦ про стан судочинства в Українській Греко-Католицькій Церкві.

10. Прийняти у другому читанні з внесеними поправами та пропозиціями Кодекс канонів УГКЦ.

11. Створити синодальну робочу групу з доопрацювання Кодексу канонів УГКЦ у такому складі: митрополит Євген Попович (голова робочої групи), митрополит Теодор Мартинюк, владика Володимир Ющак, владика Давид Мотюк, владика Михайло Бубній, владика Андрій Рабій, владика Михайло Квятковський і владика Богдан Дзюрах.

12. Взяти до уваги звіт про діяльність фонду «Андріїв гріш».

13. Взяти до уваги звіт про діяльність Місійного фонду УГКЦ.

14. Взяти до уваги звіт про діяльність Загальноцерковного фонду священничої солідарності.

15. Взяти до уваги звіт про діяльність Патріаршої фундації УГКЦ «Мудра справа».

16. Взяти до уваги звіт про будівництво Патріаршого центру в м. Києві.

17. Висловити вдячність за ревне і компетентне служіння патріаршому економові та всім працівникам економату Патріаршої курії УГКЦ.

18. Взяти до уваги стан імплементації Синодального шляху Католицької Церкви в УГКЦ.

19. Взяти до уваги звіти про стан душпастирства в митрополіях та регіонах УГКЦ.

20. Взяти до уваги звіт про відповідь УГКЦ на виклики, спричинені війною, у сфері соціального служіння.

21. Взяти до уваги звіт про діяльність Міжнародного благодійного фонду «Карітас України».

22. Взяти до уваги повідомлення про діяльність і місію Українського католицького університету.

23. Схвалити початок беатифікаційного процесу отця Теодора Малка.

24. Схвалити початок беатифікаційного процесу отця доктора Станіслава Сярока.

25. Проголосити блаженну сестру Йосафату Гордашевську покровителькою катехитів УГКЦ.

26. Взяти до уваги звіт про діяльність Душпастирської ради Патріаршої курії УГКЦ.

27. Відповідно до постанови 40 Синоду Єпископів УГКЦ 2022 року, продовжити на наступний трирічний період реалізацію напрямків Душпастирського плану «Надія, до якої нас кличе Господь», а саме: 1) близькість до вбогих, маргіналізованих, біженців і постраждалих від війни; 2) зцілення ран; 3) християнська родина.

28. Взяти до уваги підсумки звітів комісій і відділів патріаршого рівня за минулий рік.

29. Взяти до уваги звіт постулятора беатифікаційного процесу праведного митрополита Андрея Шептицького.

30. Взяти до уваги звіт голови Патріаршої комісії у справах євангелізації.

31. Взяти до уваги звіт голови Патріаршої комісії у справах молоді.

32. Взяти до уваги звіт про відзначення Ювілейного 2025 року в УГКЦ та висловити вдячність владиці Ярославові Прирізу і членам Організаційного комітету за здійснену працю.

33. Взяти до уваги звіт про діяльність робочої групи експертів УГКЦ з представниками Державного секретаріату і дикастерій Римської курії.

34. Прийняти із внесеними поправками за основу текст посинодального послання з головної теми та доручити його остаточне доопрацювання Постійному Синодові Єпископів УГКЦ.

35. Провести Синод Єпископів УГКЦ у липні 2026 року.

36. Визначити головною темою Синоду Єпископів УГКЦ 2026 року «Душпастирство покликань до священства та монашества». Призначити відповідальними за підготування головної теми преосвященного владику Богдана Данила, голову Патріаршої комісії у справах духовенства, та преосвященного владику Михайла Бубнія, голову Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ.

37. Затвердити Комунікат Синоду Єпископів УГКЦ 2025 року.

† СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

† АНДРІЙ ХІМ’ЯК,
Секретар Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих мучеників Прокла й Іларія, преподобного Михаїла Малеїна
12 липня 2025 року Божого

На офіційному сайті УГКЦ опубліковано 12 липня 2025 року Божого.

Детальніше за телефоном: 097 935 51 39 — о. Микола

Від 30 червня до 10 липня 2025 року в Українській папській колегії святого Йосафата в Римі відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. У роботі Синоду взяли участь 46 архиєреїв УГКЦ з України, Західної та Центральної Європи, Північної й Південної Америки, а також Австралії. Серед них — 33 правлячі єпископи, 1 єпископ Курії Верховного Архиєпископа, 8 єпископів-помічників і 4 єпископи-емерити. Публікуємо офіційний комунікат Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2025 року.

КОМУНІКАТ

Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви 2025 року

(Рим, 30 червня — 10 липня 2025 року)

Від 30 червня до 10 липня 2025 року в Папській колегії святого Йосафата в Римі відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. У роботі Синоду взяли участь 46 архиєреїв УГКЦ з України, Західної та Центральної Європи, Північної й Південної Америки, а також Австралії. Серед них — 33 правлячі єпископи, 1 єпископ Курії Верховного Архиєпископа, 8 єпископів-помічників і 4 єпископи-емерити.

На Синоді були також присутні запрошені гості: архиєпископ і митрополит Пряшівський Йона Максім, правлячий єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Теодор Мацапула разом із єпископом-помічником Нілом Лущаком, генеральний вікарій Віденського архиєпископа для вірних Східних Католицьких Церков в Австрії отець Юрій Коласа, вікарій архиєпископа Мадрида для східних католиків отець Андрес Мартінес Естебан, апостольський адміністратор для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії отець Василь Говера, генеральний вікарій для українських греко-католиків у Румунії отець Василь Колопельник.

Ювілейне паломництво до Рима та зустрічі зі Святішим Отцем Левом XIV

Напередодні Синоду, 28 червня, синодальні отці взяли участь у ювілейному паломництві УГКЦ до Рима. Центральною подією паломництва стала Божественна Літургія в соборі Cвятого Петра, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. На початку Богослужіння до зібраних у соборі єпископів, численного духовенства, монашества та понад семи тисяч мирян звернувся Папа Римський Лев XIV.

Вселенський Архиєрей, промовляючи до українських «паломників надії», закликав їх ділитися скарбом віри, а водночас черпати в ній силу для витривання у випробуваннях, спричинених війною росії проти України. Зокрема, він сказав: «Віра, дорогі мої, — це скарб, яким потрібно ділитися. Кожна епоха приносить із собою труднощі, зусилля та виклики, але й можливості для зростання в довірі та відданості Богові. Віра вашого народу сьогодні зазнає суворого випробування. Багато з вас, відколи почалася війна, напевно, ставили собі запитання: Господи, чому це все? Де Ти? Що ми маємо робити, щоб урятувати наші родини, домівки та Батьківщину? Вірити — це не мати готових відповідей, а уповати на те, що Бог із нами, що Він дарує нам свою благодать, що саме Він промовить останнє слово, і життя переможе смерть».

Двадцять дев’ятого червня синодальні отці взяли участь у Святій Месі з нагоди свята Верховних апостолів Петра і Павла, яку очолив Святіший Отець Лев XIV. Папа привітав українських єпископів словами: «Вітаю також членів Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Дякую за вашу присутність тут і за пастирську ревність. Хай Господь дарує мир вашому народові!».

Того ж вечора в каплиці Папської колегії святого Йосафата владика Андрій Хім’як, Секретар Синоду Єпископів, зачитав Декрет про скликання цьогорічного Синоду. Відтак Блаженніший Святослав очолив Молебень до Святого Духа, після якого синодальні отці та допоміжний персонал склали присягу на збереження синодальної таємниці.

Після молитви всі учасники процесійно перейшли до синодальної зали, вносячи книгу Святого Євангелія та запалену свічку — символи присутності воскреслого Христа на Синоді.

Початок робочих засідань і привітання архиєреїв

У понеділок, 30 червня, розпочалися робочі засідання Синоду Єпископів УГКЦ. Відкриваючи першу сесію, Отець і Глава Церкви згадав архиєреїв, які упокоїлися в Господі протягом минулого року, і повідомив, що чотири єпископи УГКЦ перейшли на емеритуру: Василь Семенюк, Михайло Колтун, Степан Меньок і Діонісій Ляхович. Блаженніший Святослав подякував цим владикам за довголітнє жертовне і вірне служіння Божому народові. Відтак привітав їхніх наступників: митрополита Тернопільсько-Зборівського Теодора Мартинюка, єпископа Сокальсько-Жовківського Петра Лозу, екзарха Донецького Максима Рябуху та апостольського адміністратора Екзархату в Італії Григорія Комара.

Особливою радістю для Синоду стало повідомлення про призначення кардиналом владики Миколи Бичка, правлячого єпископа Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла. Блаженніший Святослав від імені Синоду висловив побажання владиці плідного служіння Вселенській Церкві та Українській Греко-Католицькій Церкві.

Того ж дня на Синод із вітальним словом прибули два представники Римської курії — кардинал Курт Кох, префект Дикастерії у справах сприяння єдності християн, і кардинал Клаудіо Ґуджеротті, префект Дикастерії для Східних Церков.

У своєму виступі перед єпископами кардинал Кох окреслив головні етапи розвитку екуменічного діалогу, а також поділився баченням його майбутнього, зокрема можливості спільного святкування Пасхи з православними Церквами. Посилаючись на Декрет ІІ Ватиканського Собору «Orientalium Ecclesiarum», він наголосив на «особливій відповідальності» Східних Католицьких Церков у справі відновлення християнської єдності.

Кардинал Клаудіо Ґуджеротті подякував УГКЦ за її постійну близькість до вірних: «Дякую вам, бо ви завжди з людьми. Ви залишаєтеся єдиним джерелом надії для свого народу». Він також запевнив у подальшій підтримці з боку Святого Престолу: «Ми готові зробити все можливе, щоб допомогти вам у ваших потребах — тими, хоч і обмеженими, засобами, які маємо у своєму розпорядженні».

Головна тема Синоду: душпастирство родин в умовах війни

У вівторок, 1 липня, члени Синоду розпочали роботу над головною темою цьогорічної сесії Синоду Єпископів — «Душпастирство родин в умовах війни».

Робочу групу з підготовки та представлення головної теми очолив владика Аркадій Трохановський, єпископ Ольштинсько-Гданський, голова Патріаршої комісії у справах родини і мирян. Він виголосив доповідь «Душпастирство сімей під час війни».

Окрім головної доповіді, єпископи заслухали такі співдоповіді: «Становище українських біженців і сімей-біженців у країнах Європейського Союзу та Північної Америки» — Юрій Підлісний; «Ментальний стан українських сімей під час війни» — Марія Тракало, психологиня, співзасновниця Хабу ментального здоров’я «ДіяТи»; «Супровід родин у жалобі» — отець д-р Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа; «Досвід роботи із сім’ями під час війни» — Роман і Наталя Прокопіви, лідери спільноти «Рух християнських сімей».

Відтак відбулася широка дискусія, під час якої синодальні отці поділилися власним досвідом душпастирства в умовах війни, труднощами, з якими зіштовхуються родини, а також новими викликами, що постають перед Церквою.

Результати обговорення стали основою для формулювання рішень цьогорічного Синоду. Владики також опрацювали текст посинодального послання із назвою «Родина — надія для світу», у якому звернулися не лише до вірних УГКЦ, а й до всіх людей доброї волі.

Аудієнція у Святішого Отця та огляд стану УГКЦ у світі

У середу, 2 липня, Папа Римський Лев XIV прийняв Синод Єпископів УГКЦ на приватній аудієнції. Звертаючись до синодальних отців, Вселенський Архиєрей запевнив їх у своїй солідарності з Українською Греко-Католицькою Церквою та її вірними: «Я близький до вас, і через вас — до всіх вірних вашої Церкви. Залишаймося об’єднаними в одній вірі та надії. Наше сопричастя — це велика таємниця: справжнє єднання також з усіма братами і сестрами, чиє життя було вирване з цієї землі, але прийняте Богом. У Ньому все живе і знаходить повноту сенсу».

У ході синодальних засідань, прагнучи краще пізнати душпастирську ситуацію Церкви в її глобальному вимірі, Синод Єпископів заслухав звіти представників митрополій і регіонів. Київську митрополію представив Блаженніший Святослав, інші митрополії в Україні — митрополит Теодор Мартинюк; Філадельфійську митрополію в США — митрополит Борис Ґудзяк; Вінніпезьку митрополію в Канаді — владика Андрій Рабій; митрополію УГКЦ у Бразилії — митрополит Володимир Ковбич; УГКЦ у Польщі — митрополит Євген Попович; єпархії та екзархати в Західній Європі, а також країни без власних ієрархічних структур — владика Богдан Дзюрах; Мельбурнську єпархію святих апостолів Петра і Павла — кардинал Микола Бичок; єпархію Покрову Пресвятої Богородиці в Аргентині — владика Даниїл Козлінський.

Ці звіти дали Синодові змогу побачити не лише виклики, з якими зіштовхується УГКЦ у різних регіонах світу, а й багатство досвіду, здобутого в умовах війни, міграції та культурної багатоманітності.

Канонічні, літургійні та інші спеціалізовані питання

Єпископи розглянули низку важливих канонічних питань. Зокрема, у другому читанні було прийнято Кодекс канонів УГКЦ, а також визначено дальші кроки для його остаточного затвердження та проголошення. Представив канонічні питання митрополит Євген Попович, голова Канонічного відділу Патріаршої курії, разом зі своїми співпрацівниками — експертами з канонічного права.

Значну частину синодального часу було присвячено літургійним питанням, як-от: виданню повного Архиєратикона, оновленого Требника, нового Молитвослова, Требника для екзорцизмів. Ці питання представив на розгляд Синоду владика Григорій Комар, голова Патріаршої літургійної комісії.

Серед інших тем, розглянутих Синодом, були: участь УГКЦ у вселенському синодальному процесі (доповідач — митрополит Теодор Мартинюк); соціальне служіння Церкви в умовах війни (доповідачі — владика Василь Тучапець, голова Відділу соціального служіння Патріаршої курії, і Тетяна Ставнича, президентка БФ «Карітас України»); діяльність і місія Українського католицького університету (д-р Тарас Добко, ректор УКУ); розвиток військового капеланства (владика Богдан Манишин); стан беатифікаційних процесів в УГКЦ на різних рівнях.

У межах обговорення останнього питання Синод відвідали і звернулися до його учасників: префект Дикастерії з канонізації святих кардинал Марчелло Семераро та секретар цієї Дикастерії владика Фабіо Фабене. Гості висвітлити історичні, канонічні та богословські основи беатифікаційних і канонізаційних процесів у Католицькій Церкві та відповіли на запитання присутніх. Особливу увагу було присвячено справі беатифікації праведного митрополита Андрея Шептицького.

Звітність структур УГКЦ

Синод Єпископів традиційно заслухав численні звіти структур різного рівня, які представили їхні очільники: Звіт про стан судочинства в Українській Греко-Католицькій Церкві — митрополит Євген Попович; Звіт Душпастирської ради Патріаршої курії — владика Кеннет Новаківський; Звіт Патріаршої комісії у справах євангелізації — владика Йосафат Мощич; Підсумковий звіт комісій і відділів патріаршого рівня за минулий рік — владика Андрій Хім’як; Звіт Патріаршої комісії у справах молоді — владика Браян Байда; Звіт Організаційного комітету Ювілейного року-2025 — владика Ярослав Приріз; Фінансовий звіт Патріаршої курії, Звіт про збори пожертв і фонди, засновані Синодом Єпископів УГКЦ, Звіт про діяльність Патріаршої фундації «Мудра справа», Звіт про будівництво Патріаршого центру в Києві — патріарший економ отець Любомир Яворський.

Синодальні отці підтримали пропозицію Патріаршої катехитичної комісії, надавши згоду Отцю і Главі УГКЦ проголосити блаженну Йосафату Гордашевську покровителькою катехитів Української Греко-Католицької Церкви.

Зустріч із представниками Італійської держави та очільником Італійської єпископської конференції

Особливим моментом програми цьогорічного Синоду стала зустріч єпископів, які здійснюють служіння в Україні під проводом Блаженнішого Святослава, із представниками уряду Італійської Республіки. Українських владик прийняли в Зеленій залі палацу Кіджі заступник Державного секретаря при Раді Міністрів Альфредо Мантовано, міністр культури Алессандро Джулі, міністр довкілля та енергетичної безпеки Джильберто Пікетто-Фратін і міністр охорони здоров’я Ораціо Скіллачі.

Ця історична зустріч стала свідченням великої поваги Італійської держави до Української Греко-Католицької Церкви, а також визнанням її вагомої ролі в суспільно-політичному житті України і в історії українського народу. Оскільки захід відбувся в контексті Міжнародної конференції з відновлення України, в анонсі від італійського уряду було підкреслено: «Присутність Патріарха Святослава та всіх греко-католицьких єпископів підтверджує прагнення Італії підтримувати не лише матеріальну відбудову країни, а і її духовний та суспільний виміри».

У зустрічі також узяли участь: президент Фонду і Педіатричної лікарні «Дитятко Ісус» Тіціано Онесті, архітектор Стефано Боері та президентка Фонду MAXXI — Національного музею мистецтв XXI століття Марія Емануела Бруні, що свідчить про міждисциплінарний підхід, який Італія має намір застосувати в процесі відновлення України — від медичної співпраці та енергетичної безпеки до соціально-культурних, урбаністичних і архітектурних аспектів.

З боку УГКЦ учасником зустрічі став апостольський адміністратор Екзархату УГКЦ в Італії владика Григорій Комар.

Наприкінці синодальних засідань із вітальним словом до єпископів звернувся кардинал Маттео Марія Дзуппі, голова Італійської єпископської конференції. Він запевнив присутніх, що продовжуватиме підтримувати український народ, і розповів про свої дальші кроки в реалізації гуманітарної місії, яку йому свого часу доручив світлої пам’яті папа Франциск. Відтак Глава УГКЦ від імені Синоду подякував особисто кардиналові Дзуппі та всьому італійському єпископатові за підтримку нашої Церкви та українського народу.

Спільна молитва і заключні акти Синоду Єпископів 2025

Як і щороку, робочі засідання Синоду Єпископів УГКЦ супроводжувалися молитвою та духовною застановою. Цьогорічним проповідником на Синоді був отець Тарас Бабій, ректор Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї Святих Йоакима і Анни Стрийської єпархії, який виголошував проповіді на щоденних Літургіях і науки впродовж дня духовної віднови.

У середу, 2 липня, синодальні отці під час братерської вечері привітали цьогорічних ювілярів з-посеред єпископів, священників і мирян, які допомагають у проведенні Синоду. А в суботу, 5 липня, літургійно пом’янули усопших співбратів у єпископському служінні, згадуючи поіменно численних владик УГКЦ, імена яких були подані в пом’яннику, підготовленому Секретаріатом Синоду.

Владики УГКЦ під проводом Отця і Глави Церкви щоденно підносили молитви за справедливий і тривалий мир в Україні, підтверджуючи рішучість робити все можливе для духовної і гуманітарної підтримки українського народу та бути його голосом перед церковними й державними діячами у країнах свого служіння.

Насамкінець владики УГКЦ затвердили за основу текст Посинодального послання та низку листів від Синоду Єпископів УГКЦ до очільників Єпископських конференцій і Церков свого права, керівництва Української держави та відсутніх членів Синоду.

Синод Єпископів УГКЦ ухвалив провести чергову сесію у липні 2026 року Божого. Головною темою наступного Синоду визначено: «Душпастирство покликань до священства та монашества».

На офіційному сайті УГКЦ опубліковано 10 липня 2025 року Божого.

Нещодавно парафія Блаженних Новомучеників Українського Народу м. Хмельницького святкувала пʼятий храмовий празник. Приготування та святкування відбувалось протягом тижня, з 24 по 29 червня 2025 р. Цьогоріч у парафії протягом трьох днів провадив реколекції отець Онуфрій Репецький ЧСВВ. У завершальний недільний день святкування на парафію завітав Хмельницький Муніципальний Камерний Хор.

ДОВІДКА:

Храм Блаженних Новомучеників Українського Народу освячений у 2020 році, чин освячення здійснили два Архиєреї: на той час Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії Василій Семенюк і Єпископ Кам’янець-Подільської Єпархії Іван Кулик. Це однин із шести храмів м. Хмельницького, адміністратор храму – отець Микола Шпітальний.

29 червня, у свято Верховних апостолів Петра і Павла, в Римі урочисто розпочався Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2025 року. Вперше в історії УГКЦ Синод розпочався Євхаристійним богослужінням з Папою Римським. Ввечері владики помолилися до Святого Духа, склали присягу і урочисто перенесли Євангеліє до зали робочих засідань.

Під час Святої Меси в базиліці Святого Петра, яку очолив Святіший Отець Лев XIV, Папа привітав владик Синоду Єпископів УГКЦ і висловив вдячність за їхню душпастирську ревність.

Ввечері перед початком Молебню до Святого Духа владика Андрій Хім’як, секретар Синоду, зачитав Декрет Глави УГКЦ про скликання Синоду.

Архиєреї помолилися до Святого Духа, склали синодальну присягу і урочисто перенесли Святе Євангеліє до зали засідань, розпочавши синодальну працю.

У своєму слові під час Молебню Блаженніший Святослав наголосив на унікальності цих історичних днів для Церкви. Глава УГКЦ зазначив, що проща УГКЦ з нагоди Ювілейного року надії, на яку приїхало понад сім тисяч паломників з усього світу, показала справжню природу УГКЦ як матері-Церкви, яка співстраждає зі своїм народом. «Ми побачили, що ми є глобальною Церквою, яка має київське коріння, але єдина із Українських Церков різних конфесій у своєму лоні об’єднує світову українську громаду», — підкреслив Предстоятель.

Головною темою цьогорічного Синоду є душпастирство родини в умовах війни. Глава УГКЦ наголосив, що душпастирство родини — це не лише програми чи ідеї, а насамперед побудова стосунків з українською сім’єю в умовах війни, підтримка, захист і зцілення родин. «Душпастирство родини — це стосунки з тією родиною. Ми як єпископи, священники, парафіяльні спільноти маємо збудувати стосунки з українською сім’єю в умовах війни», — зазначив Патріарх.

Особливу увагу Блаженніший Святослав звернув на важливість синодальності у Церкві. «Замало мати Синод, треба бути Синодом. А ми є Синодом лише тоді, коли між нами спочиває і діє Дух Святий», — підкреслив він, цитуючи слова Папи Франциска.

Синод Єпископів УГКЦ триватиме в Українській папській колегії Святого Йосафата до 10 липня 2025 року.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

У Неділю, 8 червня, на парафії Пресвятої Тройці м. Хмельницького, під час Архиєрейської Літургії преосвященний владика Іван Кулик уділив дияконські свячення піддиякону Михайлу Миркуну. Співслужили з Архиєреєм адміністратор храму отець Роман Соколовський, декан отець- мітрат Іван Данкевич, отець Анатолій Венгер, адміністратор храму св. Миколая Чудотворця та отець Степан Яблунівський, адмністатор храму Архистратига Михаїла.

У цей день вся парафіяльна спільнота святкує храмовий празник. Як під час Зіслання Святого Духа на апостолів утворилася Церква, — як спільнота вірних об’єднаних навколо Христа, — так і 15 років тому була утворена ця спільнота вірних, які ведені Святим Духом, ідуть мандрівкою земного життя разом з Ісусом Христом.

Після завершення богослужіння Владика Іван привітав диякона Михайла із першим ступенем священства, побажавши ревного служіння, подякував отцю Роману за ревне служіння, нагородивши його золотим хрестом з прикрасами, а також усій парафіяльній спільноті подякував за любов до Бога та один до одного.

Відтак відбулося освячення води та Архиєрейське Благословення.

«Я ВАС ВИБРАВ…» (Ів. 15, 16):

Послання
Архиєрейського Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви в Україні
до священнослужителів, які здійснюють своє служіння
у військовому капеланстві

Вих. ВА 25/121

Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив,
щоб ви йшли і плід принесли,
та щоб тривав ваш плід,
а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє імʼя, дав вам.
Ось, що вам заповідаю:
щоб ви любили один одного! (Ів. 15, 16–17).

Всесвітліші та всечесніші отці!

Беручи до уваги обставини нашого часу та умови розвитку інституту військового капеланства в Силах безпеки та оборони України, члени Архиєрейського Синоду УГКЦ вирішили звернутися до своїх братів у священничому служінні, які, розпізнаючи власне покликання, ласкаво погодилися послужити українським воїнам благодаттю, уділеною їм Святим Духом у Таїнстві Священства. Метою цього звернення, окрім слів щирої подяки та підтримки, є окреслити богословський і духовний вимір служіння військового капелана. Подібно до самого Спасителя, який у власній особі одвічного Божого Слова поєднав Божественну та людську природи в єдиній дії, місія військового капелана, довірена йому Церквою Христовою, формує нову тотожність військового священника, у якій нероздільно обʼєднані священнослужитель-душпастир і військовослужбовець офіцер. Разом із цілою своєю Церквою, зміцнений молитвою та озброєний вірою, надією і любовʼю, військовий капелан стоїть поруч із українським воїном на захисті миру, правди та добра. Сподіваємося, що викладені в цьому зверненні думки та побажання отців Синоду закладуть міцну основу для плідного служіння прийдешніх поколінь військових душпастирів нашої Церкви.

Вступ

Дорогі та возлюблені співбраття у Христовому священстві військові капелани Української Греко-Католицької Церкви!

1. У час буремних викликів і смертельної загрози, що постали перед українським народом і нашою державою, ми, єпископи нашої Церкви в Україні, бажаємо звернутися до вас зі словами короткої призадуми над місією, до якої сьогодні вас кличе Господь. Понад усе висловлюємо вам слова щирої вдячності за вашу відвагу та вірність у служінні народу Божому, який, глибоко зранений, але не скорений, обстоює своє Богом дане право на життя та вільний розвиток. Не перестаємо згадувати вас у наших молитвах і щиросердечно заохочуємо тривати в служінні, яке сьогодні зцілює незліченні рани жорстокої війни, та бути справжніми свідками живої надії.

2. Напередодні своїх спасенних страстей і звитяжного на третій день воскресіння з мертвих, за мить до глибоких душевних борінь у нічному мороці Гетсиманії, Господь збирає своїх найближчих учнів за ламанням хліба та навколо спільної чаші, встановлюючи Таїнство Євхаристії та довіряючи їм його звершення. Разом із тим востаннє перед своєю борнею з потугами смерті та остаточною над нею перемогою окреслює основи тієї місії, що стане визначальною для їхньої нової ідентичності — апостолів Христових, Його вірних учнів і послідовників, проповідників Євангелія Божого, живих свідків надії, «яка не засоромить», бо проростає з любові Божої, влитої в людські серця Святим Духом (пор. Рим. 5, 5).

3. Позаду залишалося багато пройдених разом шляхів, години мандрівок бурхливими водами Генизаретського озера в одному човні, спільно розділені хліб і рибини, і понад головами ясніло те саме небо, до якого разом зводили очі й серця в молитві до Небесного Отця. Життя з Господом упродовж років Його публічної діяльності, можливість бути поруч стали для них досвідом глибокої особистої переміни, власно досвідченого преображення, у світлі якого остаточно сформувалася нова особистість, здатна тепер впевнено нести слова життя вічного «по всій землі», аж «на край світу» (пор. Пс. 18, 5). Кожен із них чув голос, яким Ісус кликав його на ім’я, щоб розділити з Ним Його служіння, бути учасником Його життя та Його місії. Кожен із них був поруч із Господом, щоб тепер, у власному служінні Церкві Божій, усі, кому він служитиме, могли в його присутності також відчути, що Христос є поруч із ними, навіть у найбільшій скруті. У цих двох словах — бути поруч — сама суть місії військового душпастиря!

Не ви мене вибрали…

4. Дорогі наші військові капелани, хочемо нагадати, що ваше покликання до душпастирського служіння українському воїнові розпочинається саме звідсіля, з особистого досвіду перебування в присутності Спасителя. Тож «бути поруч» є не лише словами, що передають головне завдання в служінні військового капелана, а й відправною точкою, з якої розпочинається його місія. Вашого служіння не можна трактувати як звичного розрахунку людської логіки, бо воно є для священника продовженням його покликання і випливає з усвідомлення того, що це Бог кличе, що це людина потребує, а ваша свобода щиро на цей заклик відповідає.

5. Покликання військового душпастиря розпочинається з глибокого внутрішнього усвідомлення Божого запрошення до особливого служіння в Церкві Христовій, присутній також і серед чоловіків і жінок, що взяли на себе відповідальність за захист життя, миру та справедливості в людському суспільстві. Для здійснення вашої капеланської місії ви отримуєте мандат передусім від Бога, який «так сильно полюбив світ, що й Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ів. 3, 16). Саме Він порухами Святого Духа в глибинах людського серця дозволяє вам розпізнати Його запрошення, почути Його поклик. Місія військового капелана не може і ніколи не буде лише вашим особистим раціональним розрахунком чи інституційною функцією, визначеною компетентними органами державної влади. Вона бере свій початок у душі священнослужителя, у тих глибинах людської особистості, куди сягає лише голос її Творця. Місія військового капелана — Божа, і Бог довірив її вам.

… а Я вас вибрав і призначив…

6. Формування ідентичності військового капелана розпочинається саме з усвідомлення Божого покликання, покликання у покликанні. Священнослужитель, який уже колись сказав Богові «так», приймаючи на себе обовʼязки та відповідальність священничого сану, знову чує відлуння Божої благодаті, що спонукає його поглибити власні стосунки з Господом, прямуючи за Ним у військовий підрозділ, в окопи та в шпиталі, на полігони та в навчальні центри і заклади, скрізь, де формується, служить і проходить реабілітацію український воїн. Таке завдання вимагає від капелана спроможності втілитися в нові реалії, стати частиною військової культури, завжди, однак, залишаючись учасником Христового священства, діючи в Його імені: «У Святому Таїнстві Рукоположення священнослужителі отримують благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні Святих Таїнств і пастирському служінні» («Христос — наша Пасха», 488). Та сама благодать супроводжує Христового священника в його душпастирському служінні захисникам і захисницям України.

7. Рішення стати до лав військових душпастирів не може бути продиктоване корисливими мотивами чи бути результатом суто прагматичних розрахунків, а вимагає свідомої та добровільної відповіді людини на поклик, що лунає з-поза меж звичних людських міркувань словами, які кличуть, а значить — запрошують. Ісус запрошує своїх учнів, «щоб були при ньому та щоб посилати їх із проповіддю» (Мр. 3, 14). Священнича формація та відповідна духовна дисципліна, молитва та досвід пастирського служіння стають невичерпним життєдайним джерелом, із якого Христовий священник черпає снагу прямувати далі за своїм Господом, хоч би куди той його покликав.

8. Христове покликання — це завжди запрошення сісти до спільного човна, мандрувати із Господом крізь сутінки невизначеності, долаючи особистий неспокій і тривогу, прямуючи всупереч загрозам стихії, та, водночас, споглядаючи очима власного серця Ісуса, що, попри все, залишається поруч, у тому самому човні. Даючи згоду на Боже запрошення до служіння духовним потребам військовослужбовців, душпастир отримує мандат від проводу своєї Церкви, благословення діяти у військових структурах відповідно до її багатої духовної, богословської, літургійної та канонічної спадщини. Саме для того щоб здолати численні виклики, які неминуче постають у цьому особливому служінні, як за обставин воєнного стану, так і в мирному повсякденні, священнослужитель має памʼятати про Боже походження свого покликання та відчувати близьку присутність своєї Церкви в призначенні до цієї відповідальної місії. За цих умов, віримо, здолати внутрішні та зовнішні труднощі військової служби стане значно легше, а плід особистих зусиль і жертв стане досконалішим. Коли кличе Бог, навіть клекіт зброї не здатний загасити Його голосу.

9. Зважаючи на потреби теперішнього часу й на можливі виклики в майбутньому, запрошуємо наше духовенство до уважного розпізнавання покликань до військового капеланства серед своїх співбратів у священстві. Особливу увагу варто звернути на семінарійну формацію, щоб нікому із семінаристів не забракло ані свободи для глибшого розпізнавання свого покликання, ані відповідної інформації, як у належний спосіб можна було б його здійснювати. Уважаємо за доцільне підготувати окремий курс для семінаристів, у якому б розкривалися етичні, моральні, духовні та пасторальні питання проблематики війни та зцілення завданих нею ран. Кожне покликання — Божий дар для Його Церкви, тому ми маємо ставитися до нього з належною увагою та пошаною. Департаменту військового капеланства Патріаршої курії доручаємо розробити план ефективного рекрутингу духовенства для розпізнавання покликання до здійснення служіння в царині душпастирської опіки військовослужбовців на посадах військових капеланів.

… щоб ви йшли і плід принесли…

10. Господь, добрий пастир, нагадує своїм учням мету власної місії словами: «Я прийшов, щоб [ви] мали життя — щоб достоту мали. Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе» (Ів. 10, 10–11). Отож завдання доброго пастиря — дарувати життя, розділити власне життя з тими, кому служиш. Для цього Син Божий сам стає історією спасіння, приймає людську природу, стає одним із нас: «… Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів. 1, 13), і, «подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, — смерти ж хресної» (Флп. 2, 7–8). Вирушити слідами Спасителя з довіреною вам місією вимагає від вас також здатності стати частиною військової культури, втілитися у вимогливе середовище постійних вишколів, дисципліни, а під час бойових дій і жертовної готовності завжди залишатися поруч зі своїми побратимами та посестрами, щоб їм ніколи не забракло надії. Слуга Божий Любомир Гузар, звертаючись свого часу до військових капеланів, повчав їх: «Старайтеся глибинно пізнати потреби тих людей, для яких працюєте. Старайтеся підійти до своєї праці в дуже професійний спосіб, щоб направду могти увійти до душі, до серця людини, якій маєте допомогти». Військовий капелан у війську не гість, суть його присутності там розкривається в його священничому служінні. Саме в ньому Божа благодать приносить щедрі плоди. У воплоченні Божого Сина наші рани стають Його ранами; у Його воскресінні з мертвих ми отримуємо надію на остаточне зцілення всіх наших зранень.

11. Кожному з апостолів, що пішли за Христовим покликом, довелося покинути домівку, родину, звичну працю, безпечне середовище, власний соціальний статус і певні статки й зрештою рушити до невідомих країв. Дорогі наші капелани, отримавши від своєї Церкви мандат на служіння в лавах Сил оборони України, ви, як ревні Христові душпастирі, маєте також покинути на період військової служби рідні єпархії, товариство співбратів у священстві, ваші парафіяльні громади, менше часу проводити в родинному колі й вирушати у світ, по-особливому зранений війною. Те, що ви змушені на якийсь час залишити, стає джерелом особливих здобутків: у такий спосіб ви солідаризуєтеся з тими, кому служите. У цьому вимірі війни виклики, які постають перед людиною зі зброєю в руках, не оминають і людини, що тримає у своїх руках хрест. Ваша беззбройна присутність поміж українськими воїнами відкриває багатьом із них глибше розуміння самої суті їхньої боротьби — боротьби спільної — за мирне небо над українським ланом.

12. Бути поруч на війні — досвід болючий. Він змушує вас відчувати рани інших, наче власні. Ви добре знаєте, як вас сьогодні чекають у ваших підрозділах ті, кому власним життям доводиться боронити життя цілого народу. Вам часто доводиться дивитися в очі матерів, які втратили на полі бою своїх синів і доньок, дружин, які залишилися сам на сам із власним горем, утративши своїх чоловіків. Ви знаєте, як потребують надії ті, чиї рідні сьогодні в полоні чи зникли безвісти. Біль, що переживають ваші побратими і посестри, може довго ятритися живими ранами в глибинах душі. Споглядаючи їх очима віри, ви можете допомогти й іншим сягнути джерел життя в досвіді смерті. Потішаючи своїх апостолів, Христос дарує їм можливість заглянути в таїнство болю поглядом надії: «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко — з радощів, що людина на світ народилася, вже й памʼяті про болі нема!» (Ів. 16, 21). Ваша співчутлива присутність під хрестом жертовного людського страждання не може втрачати з поля зору народження нового життя в розбитому тілі того, хто жертвує власним життям, і в душах тих, хто завдяки цьому жертовному дару продовжує жити.

13. Дорогі отці капелани, ми хочемо, щоб ви знали, наскільки міцною є наша підтримка вашого служіння українському війську в цей час кровопролитної війни. Впевнено залишайтеся відданими в служінні тим, хто сьогодні так сильно потребує Бога. Ваша смиренна присутність може стати для них найбільш промовистим свідченням Його люблячої турботи. Підбадьорюйте й утішайте, слухайте і моліться, діліться власним життям, щоб підсилювати в житті інших. Будьте вірним і щирим знаряддям зцілення глибоких ран кровопролитної війни. У своєму ж служінні намагайтеся не піддаватися жодним ідеологіям і небезпеці безплідного популізму, завжди памʼятаючи про те, хто вас покликав і до якої надії, ніколи не забуваючи «якого ви духу» (Лк. 9, 55). Допомагайте нашим воїнам з честю та гідністю виконувати їхній обовʼязок. У всіх ваших душпастирських турботах і батьківській опіці про власну паству понад усе шукайте шляхів, як стати вірним знаряддям Христової благодаті, знаком милосердної Божої присутності.

14. Місія військового капелана вимагає відважного та щирого серця і творчого духу. Саме тому вона потребує доброї підготовки. Як єпископи нашої Церкви, ми відчуваємо особливу відповідальність за те, щоб подбати про належний процес підготування кандидатів до капеланського служіння у війську, забезпечуючи необхідні умови для духовного розпізнавання власного покликання, формуючи на єпархіальному рівні структури, які б могли володіти відповідними матеріалами та інформацією, необхідною для початку офіційного процесу інтеграції в офіційні структури.

… та щоб тривав ваш плід…

15. Становлення структур капеланського служіння в Силах оборони України збіглося з етапом повномасштабного вторгнення військ російського агресора на нашу землю. Як наслідок, інституції, що покликані реалізовувати положення Закону України «Про Службу військового капеланства», все ще перебувають у процесі формування. Тож військовим капеланам доводиться звершувати служіння в умовах, коли визначеним для задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців інституціям бракує відповідних спроможностей на різних рівнях. Проте саме вони гарантують Церкві можливості плідної праці на теренах задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців, закладаючи водночас партнерські основи ширшого спектру державно-церковних відносин, створюючи прецедент для інституційної організації душпастирського служіння.

16. Відповідного оформлення у сфері забезпечення ефективного служіння військових капеланів на сьогоднішньому етапі потребують не лише військові інституції, а й наші церковні структури. Хоча душпастирська опіка військовослужбовців має тривалу традицію в Українській Греко-Католицькій Церкві, що залишила для нас свідчення благодатного служіння ваших попередників на кожному з етапів становлення та розвитку української державності, виклики сьогодення спонукають нас до глибшої призадуми та пошуку відповідних рішень. Необхідність підтримки ваших пасторальних спроможностей, заходи постійної формації, регулярні реколекції та часи духовної віднови, створення можливостей для обміну досвідом і довірливого спілкування в колі співбратів капеланів, братня турбота за наявності медичних потреб повинні стати невідʼємними складовими вияву постійної опіки нашої Церкви у вашому служінні. Ми всі разом маємо подбати про порядок і структури постійного та ефективного супроводу наших душпастирів під час їхнього служіння на посадах військових капеланів. Щоб плід тривав, ваша місія потребує нашої спільної турботи.

… а й усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє імʼя, дав вам

17. Увесь земний шлях Спасителя — взірець повної довіри людини до Бога. Великий праведник українського народу митрополит Андрей Шептицький вважав таку довіру вирішальною в часи воєнного лихоліття: «Заховуйте супокій. В Божих руках наша доля; без Божої волі і волос з голови не спаде. В Бозі наша надія і наша сила. В огні сеї страшної війни виковується краща для нас доля» (Відозва до населення прикордонних сіл з приводу початку війни, Львів, 21 серпня 1914 р.). Навіть у найскрутніші миті, сповнені болючих випробувань, Ісус демонструє непорушну довіру до Отця, до якого постійно звертається в молитві. Прибитий цвяхами до хресного дерева Господь своїм останнім подихом довіряє цілого себе і саму місію відкуплення людства Його милосердній любові: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!» (Лк. 24, 46).

18. Тієї ж довіри, що є виявом беззастережної синівської любові до Небесного Отця, не може забракнути й нашим душпастирям. Навіть у мирний час військова служба позначена великою кількістю стресів, що вимагають неабиякої психічної напруги. Самотужки людині годі впоратися з невизначеністю та різноманітними обмеженнями, а в контексті бойових дій число таких викликів ментальному здоровʼю людини безмірно зростає. Варто пам’ятати, що від вашого душевного стану безпосередньо залежить те, як ви зможете послужити своїм братам і сестрам, які очікують від вас духовної розради. Саме тому закликаємо вас до відповідальної турботи про своє душевне здоровʼя, щоб наш військовий душпастир, «іншим звіщаючи свободу і подаючи її вірою совершенною, сам як раб гріха не став непричасним Твого [Божого] несказанного чоловіколюбія» (Молитва Чину Хрещення).

19. Ваше постійне перебування в сповненому викликів військовому середовищі поруч із тими, до кого вас покликав Господь, робить і вас вразливими до тих самих небезпек. Військовим капеланам часто загрожують не лише фізичні, але й душевні та моральні рани, яких зазнають українські воїни. Наполегливо просимо кожного з вас не легковажити загрозами ментальному та душевному здоров’ю: «Більше ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього бʼють життя джерела» (Прип. 4, 23). Відчуття власної вразливості дозволяє вам краще відчувати біль тих, кому ви служите, але навіть у скрутних життєвих ситуаціях військової служби ваша довіра до Бога може стати прикладом для наслідування тим, хто перебуває поруч із вами. Турбота про власний дух дозволить не виснажитися в дорозі, не вигоріти передчасно. Тому просимо вас залишатися вірними молитовній дисципліні та духовним практикам, не занедбувати дару Божої благодаті, яким Господь щедро ділиться в Таїнствах Примирення та Євхаристії, підтримувати регулярний звʼязок із духівником.

20. Думати про розвиток місії — означає також відповідально ставитися до відновлення сил і особистого ресурсу наших душпастирів. Звертаємо увагу й Департаменту військового капеланства та інших причетних структур нашої Церкви до створення можливостей для вчасної та регулярної реабілітації військових капеланів як під час, так і по завершенні терміну військової служби. Бути людиною — означає відчувати межі свого існування. Лише повна довіра до Бога дозволяє нам виглянути з окопів особистого болю в напрямку цілющого Господнього милосердя.

Ось що заповідаю вам: щоб ви любили один одного!

21. Дорогі наші військові душпастирі, звертаючись до вас зі словами вдячності та визнання плодів вашого відданого служіння, бажаємо привернути особливу увагу до найважливішої заповіді, яку Спаситель залишає учням напередодні своїх страстей і хресної смерті, що зрештою стануть основою нового і вічного життя. Закладаючи підвалини своєї Церкви, якої «пекельні ворота не подолають» (Мт. 16, 18), Господь заповідає своїм учням любити один одного. Ця заповідь набуває виняткового значення для нас з вами у контексті становлення та розвитку структур військового капеланства як на державному, так і на церковному рівні. Ми, військові душпастирі, учасники Христового священства, обʼєднані довіреною нам місією, сьогодні спільно творимо нове братство пресвітерського чину.

22. Поклик Спасителя, який ви відчули у власному серці, до служіння духовним потребам українських воїнів, особливо в умовах повномасштабної збройної агресії проти українського народу, дає вам змогу стати не лише офіцерами українського війська, а й братами по місії. Ваше духовне братерство у Христі — найпевніший фундамент структури душпастирської опіки військовослужбовців, до організації якої прямує наша Церква. Єдність сердець, що гартується спільним бажанням відповісти на заклик Христовий, стає гучним голосом надії, який впевнено лунає крізь усі виклики теперішньої днини, крізь біль і плач мільйонів, крізь смутки і тривоги цілого покоління, даруючи зцілення людському серцю та нашій спільній історії. Пасторальний досвід, здобутий вами на полях цієї війни, стане скарбом для прийдешніх поколінь військових душпастирів. Сьогодні ви спільно долаєте бурхливі хвилі, в одному човні, але ніколи не самі: Господь завжди поруч!

23. Закликаємо вас і надалі плекати дух братерства і порозуміння, як сини однієї матері Церкви, в атмосфері дружби та братолюбства, доброю священничою родиною, вірно торувати спільний шлях до визначених Господом порогів. Обʼєднані однією вірою і тією самою місією, ви зможете продовжити справу тих, хто вже пройшов перед вами — блаженного священномученика Омеляна Ковча та багатьох інших військових духівників, — і принести щедрі плоди, з яких скористають ті, кому доведеться служити в Церкві Христовій після вас. І один може бути в полі відважним воїном, але перемога — це завжди досягнення команди.

24. «Нарешті кріпіться в Господі та в могутності Його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите вдягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися» (Еф. 6, 10–13).

«Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь» (Гал. 6, 18).

Від імені Архиєрейського Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви в Україні

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Митрофана, патріарха Царгородського,
4 червня 2025 року Божого

На офіційному сайті УГКЦ опубліковано 5 червня 2025 року Божого.

21–22 травня в Марійському духовному центрі Зарваниця під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава відбулася ювілейна 100-та сесія Архиєрейського Синоду Української Греко-Католицької Церкви в Україні.

У синодальних засіданнях взяли участь усі 27 греко-католицьких єпископів, які діють на території України, та владика Теодор Мацапула, єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії.

Головною темою цієї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні була «Гуманітарна ситуація та соціальне служіння в Україні». Підготував її для розгляду Відділ соціального служіння УГКЦ під керівництвом владики Василя Тучапця. У контексті розгляду головної теми єпископи заслухали доповідь Павла Фролова, народного депутата України, голови Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань захисту майнових і немайнових прав внутрішньо переміщених та інших осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. З доповідями також виступили: о. Сергій Триф’як, синкел соціального служіння Коломийської єпархії, директор «Карітас-Коломия»; п. Тетяна Ставнича, президентка Карітасу Україна; п. Мар’яна Кащак, директорка «Української освітньої платформи»; п. Микола Мостов’як національний делегат Лицарів Колумба.

Владики із тривогою та журбою сприйняли інформацію (головно від Управління ООН із координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine) про те, що з 32,9 млн теперішніх мешканців України — 16,3 млн є хронічно постраждалі від війни (≈50 %), 12,7 млн потребують допомоги, понад 4 млн втратили житло. Щоб виправити збитки, спричинені збройною агресією російської федерації проти України, треба суму еквівалентну 524 млрд доларів США. Усі єпископи погодилися зі словами Блаженнішого Святослава про те, що «в Україні ми переживаємо величезну гуманітарну кризу. Та разом із людьми з усього світу, кожен із яких доклав свою частку, нам вдалося відвернути гуманітарну катастрофу. На жаль, люди гинуть від обстрілів і ракетних ударів, але завдяки нашим спільним зусиллям ніхто не помер від голоду чи холоду».

Над справою консолідації зусиль задля подолання викликів воєнного лихоліття, потреби особливого вияву материнського обличчя Церкви й застановлялися синодальні отці при розгляді головної теми цієї ювілейної сесії Архиєрейського Синоду та прийняли низку рішень, покликаних забезпечити надання ефективної відповіді УГКЦ в Україні на гуманітарну кризу, спричинену воєнною агресією.

У розділі тем для обговорення було розглянуто питання про душпастирську ситуацію в УГКЦ в Україні, про яку доповіли архиєреї Донецького, Харківського й Одеського екзархатів і Київської архиєпархії УГКЦ.

Блаженніший Святослав повідомив владикам про сучасний стан українсько-польських взаємовідносин, початок ексгумації та перепоховання жертв Волинської трагедії і позитивний вплив цього гуманітарного акту в порозуміння між нашими народами й участь УГКЦ у цьому процесі.

Про місію і діяльність Українського католицького університету доповів ректор п. Тарас Добко, який розповів про плани з академічного розвитку, а саме заснування факультету права УКУ; бакалаврську програму «Робототехніка»; бакалаврську програму «Фізична терапія»; Школу цілісного розвитку та УКУ-Online — платформу для дистанційного навчання, що забезпечує доступ до якісної освіти незалежно від місця проживання.

Детальніше про факультет права УКУ як академічну спільноту, де формуються інтелектуально незалежні правники, що усвідомлюють свій потенційний вплив на суспільство і здатні керувати цим впливом на служіння добру, істині та красі, спільноту, яка робить внесок у трансформацію правової системи в Україні на засадах поваги до гідності, свободи та верховенства права, доповів п. Андрій Костюк, голова Дорадчої ради, сенатор УКУ, викладач Львівської бізнес-школи та Школи права УКУ.

Члени Синоду заслухали звіт про діяльність Бюро УГКЦ із питань екології, який склав його керівник п. Володимир Шеремета. Владики відзначили високу активність та ефективність цієї церковної структури, подякували п. Володимирові й усім екорефентам єпархій та екзархатів за сумлінну працю та поблагословили їх на подальше служіння.

Про діяльність в Україні Організації Католицької Церкви в Німеччині для допомоги Церкві у Східній Європі «Renovabis» синодальним отцям доповіла представниця цієї допомогової організації Катерина Ебель.

Патріарший економ УГКЦ о. Любомир Яворський доповів Синодові про стан справ УГКЦ в Україні у фінансово-економічній сфері та представив владикам звіт про діяльність Фундації «Мудра справа».

101-шу сесію Архиєрейського Синоду Української Греко-Католицької Церкви в Україні вирішено провести в четвертому кварталі 2025 року Божого.

Джерело: Секретаріат Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні

З 13 по 15 травня у  Марійському духовному центрі «Зарваниця» тривали реколекції,
організовані Патріаршою комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, для
медичних капеланів Греко-Католицької Церкви. Духовні вправи провів отець Лука Буняк
ЧСВВ. Темою реколекцій був уривок з Євангелія від Марка: «Покликані бути з Ісусом».
В цій духовній віднові та формаційній зустрічі взяли участь 56 священників з різних
куточків України, в тому числі і з Кам’янець-Подільської єпархії троє медичних капеланів: о.
Мирон Лушней, о. Микола Адамович, о. Степан Яблунівський.

Час реколекцій для медичного капелана важливий, хоча б тому, що його служіння
пов’язане з багатьма сьогоднішніми викликами, які спричинила війна, і періодично просто
необхідно зупинитися. Це час благодаті. Тому на реколекціях є час на особисту молитву,
спільну Літургію, час на слухання Божого слова і час ділитися вірою та досвідом.
Тому дякуємо Господу Богу, за ці благодатні дні реколекцій та с. Севастіяні Карвацькій,
Голові Патріаршої комісії у справах душпастирства охорони здоров’я, за організацію і
підтримку.