23 квітня 2025 року Божого, відбулась урочиста Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 20-тиліття заснування парафії. Дане святкування відбулося у храмовий празник Великомученика Юрія Переможця. Архиєрейську Літургію очолював Преосвященніший владика і митрополит-емерит Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії Василій Семенюк з Преосвященним владикою Іваном Куликом — єпархом Кам’янець-Подільським. Співслужили з Архиєреями адміністратор храму отець Зіновій Маланюк та інші священнослужителі.

“Сьогодні ми святкуємо храмовий празник і 20-тиліття заснування парафії, — говорить Митрополит у проповіді, — покровителем яким є великомученик Юрій Переможець. Дивлячись на приклад цього святого маємо нагоду скріплюватися у вірі, надії і йти до перемоги — найперше над гріхом, а відтак і над ворогом в Україні”.

Отець Зіновій подякував митрополиту Василію, владиці Івану і всім присутнім за спільну молитву і всім хто протягом двадцяти років допомагав і допомагає у розбудові парафії та йти дорогою Христа.

Після Літургії відбулося освячення води, а також освячення і благословення нового Хреста біля храму.

Завантажити

7 квітня, у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького розпочався новий навчальний курс спеціалізації «Клінічне душпастирство». Розрахований він на осіб, що планують займатися медичним капеланством  у закладах охорони здоров’я.

Мета курсу — дати священникам розуміння терапевтичних дій лікарів, організації системи надання медичної допомоги, щоб взаємодія медичних капеланів із персоналом лікарень, а згодом і пацієнтом були більш ефективними та злагодженими.

У цьому навчальному курсі будуть брати участь священики УГКЦ з різних регіонів України: Івано-Франківщини, Тернопільщини, Закарпаття, Хмельниччини, Одещини, Львівщини. Від нашої Кам’янець-Подільської Єпархії у навчанні бере участь отець Анатолій Венгер, який з благословення Архиєрея Кам’янець-Подільської Єпархії владики Івана, служить капеланом у міській лікарні м. Хмельницького.

До слухачів нового курсу, присутніх гостей звернувся ректор Університету, професор Орест Чемерис, який підкреслив про морально-психологічну стійкість, якої потребує кожен з нас в часі війни. Також до слухачів з вітальним словом звернувся начальник управління медичних кадрів, освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України, професор Сергій Убогов. Він підкреслив важливість духовної опіки пацієнтів та зростання ролі медичних капеланів у закладах охорони здоров’я. В наш час клінічне душпастирство є не менш значущим, ніж лікарська допомога, — зауважив він. Звертаючись, він побажав і викладачам, і капеланам вдалого старту й висловив впевненість, що співпраця ЛНМУ та комісії охорони здоров’я УГКЦ , завдяки якій з’явився цей курс, буде й надалі плідною та взаємовигідною.

Впродовж місяця Комісія у справах Душпастирства Охорони Здоров’я і
Департамент військового капеланства Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ, через
медичних і військових капеланів нашої Єпархії, передали допомогу для медичних закладів
та військових нашого краю, у вигляді антисептичних гелів.
Ці антисептичні засоби будуть з користю використовуватись для захисту
медичного персоналу та їхніх пацієнтів у лікарнях: м. Хмельницького, м. Волочиська,
м. Городка, м. Деражні, м. Старої Синяви та м. Полонного, а також військовослужбовцями
нашого краю.
За надану допомогу висловлюємо щирі слова вдячності Італійському Червоному
Хресту та їх співробітникам, керівнику Джанлуці Ліззі, пану Antonino Alfio Domenico
Moschetto, які невтомно працюють 24/7, бо для них важливе кожне життя та підтримка
кожної людини.
Дякуємо за вашу нелегку роботу. Найголовніше, що ті, на кого спрямована ваша
діяльність відчувають Вашу неоціненну допомогу!

З 26 по 27 березня медичні капелани Кам’янець-Подільської Єпархії, протягом двох днів у Марійському духовному центрі «Зарваниця», брали участь в тренінгу, в рамках проєкту «Здоров’я та благополуччя інтервенції з промоції здорових звичок у повсякденне життя парафії», який було організовано Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

Захід мав на меті підвищення рівня обізнаності духовенства УГКЦ стосовно збереження здоров’я та попередження хвороб.

У процесі тренінгу наголошувалось що здоров’я – безцінний капітал не тільки окремої людини, але й народу, нації, держави. Обговорювали вплив війни, на формування байдужої свідомості до стану свого здоров’я. Також говорилось про роль Греко-Католицького духовенства в опіці над здоров’ям українського населення, особливо Галичини у ХІХ – середині ХХ ст. у русі тверезості. Наголошувалось, якою важливою є роль священників, які традиційно є лідерами серед населення громад, а отже, мають бути прикладом для інших стосовно свідомого та відповідального ставлення до власного здоров’я.

З 11 по 14 березня медичні капелани Кам’янець-Подільської Єпархії, спільно з медичними капеланами УГКЦ: Одещини, Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини, Харківщини, Чернівців та Кривого Рогу брали участь в супервізії та рекреації на Івано-Франківщині в селі Яблуниця. Протягом цієї зустрічі учасники ділилися досвідом свого служіння у важких обставинах війни, обговорювали, які виклики чекають нас у майбутньому і як важливо здобути навички медичного капелана, щоб ще краще та якісніше могти служити українському народу і церкві.

Висловлюємо щиру подяку за організовану навчальну зустріч голові Комісії УГКЦ, у справах душпастирства охорони здоров’я, с. Севастіяні Карвацькій ЧСВВ та усім меценатам, які долучилися до цієї зустрічі.

У Неділю, 9 березня, у Катедральному храмі міста Хмельницького відбулося поклоніння мощам Блаженного Василія Величковського. Дане поклоніння розпочалося з Літургії, яку очолив Преосвященний Владика Іван — єпископ Кам’янець-Подільської Єпархії. Після Літургії відбулася презентація “Мученицький шлях священномученика Василія Величковського”, яку представили Олег і Тетяна Чихарівські, подружжя зі Львова, яке з благословення владики Ігора Возняка (Архиєпископ і митрополит Львівський) та протоігумена редемптористів поширює ім’я (культ) цього святого.

Чому постать блаженного є важливою на сьогодні? Тому що завдячуючи мужності та величі духу такої людини, як блаженний Василій, ми маємо можливість сміливо називати себе християнами, вільно приходити до храму, приступати до Святих Таїн. Дякуючи новим мученикам нашої церкви, їхньому подвижницькому життю наша УГКЦ змогла зберегти віру у часи підпілля та передати її для нащадків.

У 2001 році Папа святий Іван-Павло ІІ  проголосив Блаженними 28 новомучеників Української Греко-Католицької Церкви, серед яких був і Василій Величковський. У 2014 році Блаженніший Святослав проголосив Блаженного священномученика Василія Величковського покровителем пенітенціарного служіння Церкви (в’язничного служіння).

Опісля відбулося Благословення мощами та помазання єлеєм вірних.

Постійний Синод Української Греко-Католицької Церкви, який у ці дні відбувається у Канаді, оприлюднив своє Звернення з приводу третьої річниці початку повномасштабної російської агресії проти України. Публікуємо текст документу.

ЗВЕРНЕННЯ

Постійного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

з приводу третьої річниці

початку повномасштабної російської агресії проти України

Три роки тому українці прокинулися від вибухів і дзвінків стривожених рідних, які промовляли страшні слова: «Почалася війна». На світанку 24 лютого 2022 року вперше пролунала повітряна тривога, що відтоді не змовкає вже 1097 днів і ночей.

За три роки українці навчилися жити в умовах повномасштабної війни. Гул сирен більше не жахає так, як на початку, — він став радше пересторогою, вказівкою до цілеспрямованих дій. Більшість із нас уже знає, де найближче укриття і наскільки вистачає заряду телефона. Ми плануємо своє життя з урахуванням відключень електроенергії. Підприємства — великі й малі — адаптуються і змінюються з неймовірною творчістю. Військові, медики, рятувальники щоденно відточують швидкість та ефективність. Родини, розділені кордонами, не припиняють триматися разом, підтримувати одне одного.

Проте ми не звикли до війни. До зла не можна ані звикнути, ані змиритися з ним. Ми стали сильнішими, ніж були вранці 24 лютого три роки тому. Ми не змирилися із втратами. Кожна з них — це біль. Кожен загиблий живе в пам’яті Божій і людській. Ми пам’ятаємо і молимося. Допомагаємо і підтримуємо. Боремося і вчимося бути людьми з Богом даною гідністю. Від цієї гідності ми ніколи не відмовимося, і ніхто її в нас не відбере.

Руйнування, втрати й травми — колосальні. Навіть якщо війна закінчиться сьогодні, знадобляться десятки років, щоб відбудувати 3500 навчальних закладів, понад 1200 лікарень, 670 церков, тисячі кілометрів доріг, сотні тисяч домівок, електростанції, промислові підприємства.

Ще важче буде відновити й зцілити покалічені війною людські життя. Не лише наша земля пошматована вирвами від ракет, мін, снарядів. Десятки тисяч військових і цивільних зазнали важких поранень, сотні тисяч позначені глибокими душевними ранами. Десятки тисяч наших дітей викрадено з України, і їх сьогодні виховують з ненавистю до неї. Потрібні будуть надзусилля, щоб повернути на Батьківщину майже сім мільйонів біженців і сприяти безпечному поверненню додому чотирьох мільйонів внутрішньо переміщених осіб, щоб у них знову була домівка — місце безпеки, затишку, родинної любові й тепла.

Однак ми не стали суспільством війни — ми стали спільнотою самопожертви. Україна входить до першої десятки країн у світовому рейтингу благодійності. Сотні тисяч українців — чоловіків і жінок, молодих і літніх — стали на захист Батьківщини, її цінностей, самого дару життя, який ворог прагне відібрати. Багато хто склав найвищу жертву. По всій країні жовто-блакитні стяги на могилах нагадують про їхню любов і нашу вдячність. Мільйони щодня жертвують кошти, і слово «збір» стало таким же звичним, як «приліт». Останній несе смерть, перший — життя.

Українці стали землею хресної дороги. Як християни, ми знаємо, куди вона веде — до Воскресіння, до повноти життя у свободі й гідності Божих дітей і Божого народу.

Війна випробовує нашу людяність, і на противагу безмірному злу та смерті українці ставлять самопожертву і посвяту. Завдяки цій жертві ми стоїмо. За неї ми кожному дякуємо. З пошаною і глибокою вдячністю підтримуємо й молимося за наших захисників, хоч би де вони не були: на фронті чи в тилу, у полоні чи в лікарнях. Вони та їхні родини — під омофором молитви Церкви.

Ми стоїмо завдяки людям доброї волі, які продовжують нас підтримувати. Від імені всіх єпископів нашої Церкви висловлюємо вдячність католикам у всьому світі, країнам, народам, політикам, доброчинним організаціям, журналістам, медикам, які були поруч три роки і залишаються з нами. Ми відчули вашу доброту й солідарність. Дякуємо за молитву, слово, дію. Божа сила — це наша сила.

Україна й надалі потребує вашого голосу і вашої солідарної підтримки. Коли світ говорить про мирні угоди, ми маємо нагадувати: Україна — це не територія, це люди. Саме за їхню гідність і свободу віддають життя наші найкращі сини й доньки. Рівно ж українці жертвують за гідність і свободу інших народів. Цієї героїчної самопосвяти не можна забувати, знецінювати чи зрадити.

Росія несе смерть, руйнування і знищення релігійної свободи. Сьогодні на окупованих територіях наші брати й сестри у вірі — представники різних конфесій — є в’язнями злочинного агресора. Окупанти вже вбили 67 душпастирів різних конфесій і Церков. Десятки пережили полон чи й надалі караються у в’язницях. Історія вчить: щоразу, коли Росія окуповує Україну, наша Церква зазнає переслідувань і заборони. Так було у XVIII і XIX століттях, у 1946 році, так відбувається і зараз. Ми зобов’язані бути голосом гнаних, щоб у жодній мирній угоді віра, гідність і свобода українців не стали предметом торгу. Ми зобов’язані повторювати, що мир без справедливості неможливий. Несправедливе перемир’я — це злочинна насмішка, що вестиме до ще більшої кривди й несправедливості.

Хочемо заявити на весь світ, що українці вірять у перемогу Божої правди. Посеред болю, втрат і руйнувань ми є і завжди будемо народом надії. Ми віримо у Воскресіння, бо знаємо: Бог — з нами і з усіма гнаними, переслідуваними, тими, що плачуть і страждають. На Нього покладаємо всю нашу надію. Тому й надалі стоїмо, боремося, молимося!

Ми знаємо, що одного ранку отримаємо дзвінок, якого так довго чекали: «Війна закінчилася», — і занесемо наші подячні молитви до престолу Всевишнього.

Христос воскрес!
Воскресне Україна!

† Святослав

Джерело: Пресцентр УГКЦ

Постанови Дев’яносто дев’ятої сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, яка відбулася 5–6 лютого 2025 року у Львові.

ПОСТАНОВИ
Дев’яносто дев’ятої сесії
Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні,
5–6 лютого 2025 року Божого, Львів

1. Задля покращення душпастирства родин Української Греко-Католицької Церкви в Україні та на виконання Стратегії просімейної політики УГКЦ, затвердженої постановою № 2 Дев’яносто другої сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні від 5 грудня 2022 року Божого:

І. На загальноцерковному рівні:

А. Просити Отця і Главу УГКЦ:

1) доручити Патріаршій комісії УГКЦ у справах родини і мирян опрацювати програму супроводу для священничих родин і завершити проведення навчально-практичних семінарів у єпархіях та екзархатах щодо реалізації Стратегії просімейної політики УГКЦ, взявши до уваги дотеперішній досвід;

2) ініціювати від імені Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій:

— проведення науково-практичної національної конференції щодо просімейної та демографічної політики в Україні за участю органів державної влади і наукових інститутів;

— звернутися до Президента України та Верховної Ради України щодо необхідності створення окремого центрального органу виконавчої влади з розробки та втілення просімейної політики в Україні.

ІІ. На єпархіальному рівні:

А. Просити єпархіальних єпископів:

1) у співпраці з Патріаршою комісією УГКЦ у справах родини і мирян опрацювати план душпастирства родин, базований на Стратегії просімейної політики УГКЦ, адаптувавши її до реалій своєї єпархії чи свого екзархату;

2) здійснити моніторинг діяльності комісії у справах родини і мирян своєї єпархії чи свого екзархату щодо:

— виконання базової програми курсу з безпосереднього підготування наречених до прийняття Таїнства Подружжя, затвердженої постановою № 1. Д. Вісімдесят другої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ;

— створення родинних центрів відповідно до Стратегії просімейної політики УГКЦ.

ІІІ. На парафіяльному рівні:

А. Доручити душпастирям:

1) створення подружніх\родинних спільнот при парафіях для посилення ефективного душпастирства сімей, беручи до уваги досвід родинних рухів.

2. Прийняти Звернення Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні до військових капеланів.ʼ

3. Поблагословити створення Бюро у справах захисту неповнолітніх і вразливих осіб УГКЦ в Україні.

4. Взяти до уваги звіт про місію та діяльність Українського католицького університету.

5. Взяти до уваги звіт про діяльність Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин.

6. Провести Загальноукраїнську прощу до Зарваниці в суботу і неділю, 19–20 липня 2025 року Божого.

7. Соту сесію Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні провести в травні 2025 року Божого.

Ці постанови набирають чинності 17 лютого 2025 року Божого.

Голова Синоду: Блаженніший Святослав