Яким чином євангелізувати сьогодні людей, які переживають страждання війни та невідомість? Якими словами промовляти, щоб бути почутими серед звуків сирен та свисту бомб? Як ділитися Доброю Новиною у моменти негативних і загрозливих повідомлень у новинних каналах соціальних мереж? Над цими питаннями застановлявся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви цьогоріч.
Вперше у своїй історії Синод Єпископів УГКЦ відбувався у Марійському духовному центрі «Зарваниця». Упродовж 2–12 липня 2024 року 50 зібраних єпископів застановлялися над актуальними душпастирськими викликами, питаннями та темами, головною серед яких була обрана на минулому Синоді — «Бути благовісниками надії: євангелізація під час війни».
Євангелізація — проникнення євангельським духом усіх сфер людського життя, де прагне панувати гріх та невірство. Ядром або ж центром євангелізації є Добра Новина, яка змінює людину й історію людства. Вона полягає у тому, що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Йо 3, 16–17).
«Слово „євангелізувати“ — це активне дієслово; це щось, що робиться; це закидати сіті з другого боку. Проголошувати — це робити присутнім Ісуса Христа і Його Божественну Любов в цьому світі, і сьогодні світ має велику потребу (прагнення) в Ісусі. І єдина відповідь для цього світу — Ісус Христос, померлий і воскреслий, і Той, хто живе посеред нас, і хоче розділити своє життя з нами», — відзначає владика Йосафат Мощич, єпископ Чернівецької єпархії, у своїй доповіді щодо Головної теми на Синоді Єпископів УГКЦ 2024 року.
Надалі єпископ зазначив, що євангелізація має бути керигматичною. За його словами, «керигма» означає «звіщення», «проголошення або перша звістка», і це звіщення Ісуса Христа померлого, воскреслого і прославленого як мій Спаситель, Господь і Месія. «Це є крик, вибух свідоцтва — досвідчення, я знайшов Ісуса Христа, або вірніше — Добрий Пастир знайшов мене і Він змінив моє життя і може змінити і твоє», — додає єпископ Чернівецької єпархії.
Кардинал Гжегож Рись, архиєпископ Лодзьський
Саме тому кардинал Гжегож Рись, архиєпископ Лодзьський, представив доповідь на тему: «В який спосіб сьогодні правильно проголошувати керигму?», наголосивши на складових елементах керигми. За його словами, керигма — це проголошення події: «Сталося!», «Відбулося!», «Діється!» Оскільки це проголошення стосується чогось настільки важливого, воно вимагає відповіді. Основною подією є воскресіння Ісуса. Саме свідками Його воскресіння ми покликані стати.
«Воскресіння дарує спасіння. Це спасіння приносить особа, а не доктрина, теорія чи побожність. І полягає воно у прощенні гріхів та обдаруванні Святим Духом». Тож, за словами кардинала, важливим є прийняття Ісуса Христа як свого єдиного Спасителя, свого Господа та Месії, тобто Помазанника Духом. У цьому прийнятті Христа криється наш особистий досвід П’ятидесятниці. Папа Франциск зокрема наголошує, що «керигма є вогнем Духа, що уділяє себе під видом язиків» (EG 164)», — підсумовує у цьому контексті кардинал Гжегож.
У свою чергу, владика Ігор Ісіченко, єпископ-емерит Харківського екзархату, поглиблює це розуміння: «Суть християнської керигми — в пробудженні духу духовного пошуку, відкритті в Євангелії „дорожньої карти“ до Неба, а в Церкві — провідника цією дорогою».
«Ми забули силу керигми, а більше підсилюємося катехизмом, який йде завжди після керигми. Тому євангелізація має бути керигматичною, даною через тих, хто мав досвід особистої зустрічі з Божою Любов’ю воскреслого Христа, бо інакше це буде подібне на пропаганду», — заявив під час своєї доповіді владика Йосафат Мощич.
Таким чином, спочатку слідує євангелізація, а відтак катехизація. Саме так рухалися апостоли: проголошували чи звіщали Ісуса — Добру Новину (керигму) і навчали (катехизували).
Отець Роман Дубік
Ключовим питанням для кожного повинно бути: «А хто для мене є Ісус Христос?», — мовить о. Роман Дубік. За його словами, нелогічно було б вимагати дотримання християнської моралі від тих, для кого Ісус не є Спасителем і Господом. Нелогічно було б починати представляти християнство з плодів, а не з основ, якими є особиста зустріч із живим Ісусом».
Водночас євангелізація сьогодні має бути біблійною, сконцентрованою на силі Святого Письма. Адже саме Слово Боже зворушує серце, навертає, а не наша людська мудрість чи навіть свідчення.
«Церква народжується, щоб допомогти людині всіх часів і народів отримати особистісний досвід — зустріч з Божою любов’ю, об’явленою в Христі. Віруючим є не той, хто вірить, що Бог існує, а той, хто отримав досвід, досвідчив особисто, що Бог його любить. Крім того, саме знання, що Бог мене любить, але без отриманого досвіду, не змінює життя. Не знання змінює життя, а здобутий особистий досвід Божої Любові», — продовжив владика Йосафат Мощич.
І, зрештою, підсумовує: «Ми є Церквою, якщо через нас проходить Його Любов, якщо стається актуальною Божественна Любов, якщо ця Любов доторкається до життя конкретних людей і стається вирішальним досвідом в їхньому житті».
Українська Греко-Католицька Церква, переживши переслідування радянським режимом і підпіллям, продовжує виконувати свою місію — бути зі своїм народом, щоденно служити Святу Літургію, проповідувати Євангеліє і молитися, щоб Бог дарував нам перемогу та справедливий мир і по-особливому втілювати служіння ближньому, переселеним особам, воїнам, сім’ям загиблих наших героїв. Тим самим вона стає інструментом Божої милосердної любові до людей. Владика Йосафат підкреслює, що це і є євангелізація свідченням нашого досвіду християнського життя.
Також не варто забувати про служіння життю у всіх його проявах. «Найбільший Божий дар — це дар самого життя, і коли ми у час війни робимо все можливе, щоб зберегти життя на всіх його рівнях, ми євангелізуємо. Особливо коли йдеться про душу і серце народу, втримати моральний дух, щоб уберегти націю і генофонд від впадання у відчай, розпач, депресію, демонізацію і знелюднення ворога чи інше», — додав архиєрей.
З іншої сторони, російська війна проти України об’єднала український народ у спільній боротьбі, пережитті викликів, спричинених стражданнями та руйнуваннями, та наближенні перемоги. Період пережиття несправедливої війни призводить до виникнення екзистенційних питань, які не обмежуються лише земними стосунками. Тож воєнний час створює нові перспективи для євангелізації мільйонів людей, які за звичайних умов навряд чи наблизилися б до УГКЦ, та й взагалі до Церкви.
Владика Ігор Ісіченко, єпископ-емерит Харківського екзархату
«Ефективність реалізації цих перспектив залежить від зрілости керигматичних стратегій, уміння ефективно використовувати для євангелізації позаконфесійні можливості, від культури стосунків і пошани до гідності людини, травмованої війною. Від проникливости, що дозволяє відкрити в майбутньому не так екстенсивне зростання еклезіяльної спільноти, як її якісну трансформацію шляхом подолання мітологізованої антиномії „Схід-Захід“», — мовив у своїй доповіді єпископ-емерит Ігор Ісіченко.
Продовжуючи, владика Ігор відзначає, що перемога не повинна сприйматися як повернення до передвоєнного стану речей, адже це неможливо. Це стає можливістю для подолання стереотипів у вірі, міжлюдських стосунках та світобаченні. «Стереотипів, які обумовлюють підозріливе ставлення один до одного, відчуженість від інституційованої Церкви, деструкцію віри. Без перемоги над ними годі сподіватися на успіх довіреної Церкві місії — зробити учнями всі народи (Мт. 28, 19), що в нашій ситуації передбачає „звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Христа“ всій повноті українського народу без різниці його етнографічних груп».
Коли у певній християнській спільноті занедбується справа євангелізації, людина втрачає зміст своєї віри. Тим самим вона все більше схильна кидатися у формалізм. «Чим менше є любові і довіри до Бога, тим більше є впертості у виконуванні зовнішніх правил і приписів, значення яких не розуміється», — підкреслив о. Роман Дубік.
Доповідаючи про цей аспект занедбування, священник зазначив, що «формалізм — це дотримання зовнішньої форми в чому-небудь на шкоду суті справи; це надання провідного значення формі або окремим її елементам в різних сферах її діяльності. Це проявляється в беззастережному слідкуванні правилам етикету, ритуалу, навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить це беззмістовним, абсурдним. Це дотримання букви закону і зневажання до його духу й цілі».
Сьогодні він проявляється у неправильному образі Бога, незрозумілих для людей обрядах чи традиціях, походах до ворожок, екстрасенсів, медіумів чи вірі у забобони.
До прикладу, за словами о. Романа, часто ми перетворюємо живого Бога на об’єкт отримання певних благ. «Якщо ми робимо щось в ім’я Боже тільки ради вигоди, без любові, це є поганське відношення до Бога, бо подібно і погани чинили. Розуміння їхніх дій ними самими не було. Це поганські відносини з Богом, навіть якщо вони є присутніми у Церкві Христовій. Такі відносини є викривленням самого змісту віри, який основується на довірі».
Тож священник підсумовує, що окрім керигми віри (змісту), ми також потребуємо керигми форми (обряду), тобто її євангелізації.
«На новій хвилі оновлення, відродження і розбудови країни, необхідно буде ще раз переосмислити донесення Євангельської Благовісті через форму — наш обряд, традицію (з малої і великої букви), Святі Таїнства і через зміст Євангельської Благовісті (керигми)», — наголошує, у свою чергу, владика Йосафат Мощич.
Владика Йосафат Мощич, єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ
Очевидно, що російська війна проти України спонукає до видозміни душпастирства, а тому й євангелізаційних зусиль Церкви. Церква, будучи Матір’ю і Вчителькою, не може фокусуватися лише на гуманітарній допомозі чи матеріальній підтримці емігрантів чи внутрішньо переміщених осіб, але покликана до пошуку шляхів передання Доброї Новини для них. Тож насамперед через створення ситуації діалогу та пошану до гідності ближнього, за словами владики Ігоря Ісіченка, «може виявити у внутрішньому світі співрозмовника тенденції, здатні розвинутися в здорову християнську віру». Адже «немає людини, природа якої була б позбавлена образу й подоби Божих. Треба тільки таланту й проникливості, аби їх помітити в конкретній особі. Помітити й збудити до життя». Цей перший крок назустріч переселенцям, та й не лише їм, може допомогти вибудувати довірливі стосунки. А це початкова передумова для проголошення Вістки Євангелія.
Водночас Церква не може закривати очей перед драмою родин, у яких загинули чи пропали безвісти їхні рідні чи близькі. Як зазначив владика Йосафат Мощич, «коли втрачаємо найдорожчих, ми глибше вникаємо в питання віри і особливо вічного життя, шукаємо певного дотику з рідними спочилими, серйозніше задумуємося над сенсом життя, що в житті є найважливіше і найцінніше». Тож терпеливий супровід та близькість у моменти пережиття горя є свідченням не лише нашого християнського життя, але й близькості Бога до людини.
У цьому контексті варто уникати небезпеки перебирання на себе невластивих функцій та місії, про що нагадує єпископ Чернівецької єпархії. «Крім психологічної терапії, що належить до державних програм, ми маємо як Церква лікувати рани душі і тіла, вживаючи єлей Слова Божого, Святі Таїнства і нашою присутністю, яка часом є визначальною, бо ми розділяємо з людиною її стражденний душевний стан. Лікування триватиме довший час, бо така наша людська природа, але ми як Церква маємо бути близькими, фізично присутніми, проповідуючи слово надії, а головне — особу Ісуса Христа, який і є Дорога, Правда і Життя», — зазначив він.
Таким чином, як вдало підсумовує кардинал Гжегож Рись, кожна особа може стати дитиною Бога. «Для кожного є можливим нове народження до життя, яким він не жив до цього часу. У спасінні суттєвим є те, ким стаєш. Воно відбувається у нутрі людини, а не назовні у стосунку до зовнішніх обставин. Можна фізично вийти з Єгипту, але духовно надалі в ньому залишатися», — сказав архиєпископ Гжегож.
Адресатами євангелізації, цим Божим виноградником, до якого, згідно з притчею Ісуса Христа, Господь запрошує усіх, є цілий світ, а не лише Церква як народ Божий. Поглиблюючи цю тезу, Гжегож Рись каже, що ми не можемо бути Церквою автореференційною, зосередженою на собі. Церква є для місії! Світ потрібно перемінити відповідно до Божого плану в перспективі остаточного приходу Христа.
Існує стереотип, що діло євангелізація — це завдання духовенства, тобто єпископів, священників, богопосвячених осіб. Однак, усі вони складають лише 1 % усієї спільноти Церкви. Тож і досягнути вони здатні лише невелику кількість людей. А це, у свою чергу, робить неможливим реалізацію заповіту, залишеного Ісусом Христом своїм послідовникам — «зробити учнями усі народи».
Натомість 99 % Церкви — це миряни. «Миряни не належать до Церкви; вони і є Церквою. А „євангелізує завжди Церква“. Ніхто не євангелізує сам! Євангелізація вимагає спільноти», — наголошує кардинал Гжегож Рись і додає щодо євангелізації: «Це не лише мандат ієрархії, не просто „привілей“, а „спів-обов’язок“!».
Задля цього, за словами католицького кардинала, потрібно відмовитися від мислення такого типу, наче нам потрібні миряни, щоб замінити духовенство з огляду на те, що їх бракує. Миряни мають свої особисті функції та служіння, які вказують на багатство Церкви. Найкращим чином це виражає слово «Літургія», яке з грецької мови означає «активна участь» або «спільна справа».
Підсумовуючи, владика Йосафат Мощич каже, що реальність третього тисячоліття є періодом мирян. «Ми сьогодні звертаємося до мирян здебільшого тоді, коли знаходимося в певній кризі, а не тому, що ми знову відкрили їхню цінність і роль в церковній спільноті», — додав єпископ.
Кардинал Гжегож Рись, архиєпископ Лодзьський
Сьогодні в Українській Греко-Католицькій Церкві діє 46 різноманітних спільнот, рухів і шкіл, які проводять євангелізацією. Вони діють на підставі письмового чи усного благословення митрополита чи єпископа або місцевого пароха.
Також владика Йосафат Мощич повідомив, що у митрополіях діють 4 євангелізаційні школи — «Школа євангелізації св. Андрія», що об’єднує близько тисячі осіб, «Школа Марії» із 2 тисячами осіб, «Школа св. Миколая» із 1,5 тис. осіб та «Школа Святого Духа», яка за останні два роки школа провела 54 курси, в яких взяло участь близько півтори тисячі осіб.
Як же це виглядає на практиці? Для залучення більшої кількості людей до євангелізації у Єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США) з ініціативи владики Венедикта Алексійчука постали дві євангелізаційні ініціативи — Місійний інститут та «Школа віри».
Як зазначає єпископ, в Церкві священники, монахи, монахині, семінаристи, єпископи — всі разом взяті — складають не більше 1 %. 99 % — це миряни. «У нас є деколи така свідомість, що цей 1 % мав би проповідувати про Бога, говорити про Бога, а 99 % людей прийшли до церкви і пішли. Тому для нас у єпархії були, є і будуть неймовірні зусилля для того, щоб розрухати цю живоносну жилу, якою є миряни. Бо я проповідую в Церкві лише до людей, які й так приходять. Для нас дуже важливо, щоб ті люди, які приходять до церкви, самі проповідували і несли Євангеліє, добру вістку для всіх інших людей», — підкреслює архиєрей.
Владика Венедикт Алексійчук, єпископ Чиказької єпархії Святого Миколая Чудотворця
У Місійному інституті, — як розповідає владика Венедикт, — навчання здійснюється у чотирьох напрямках — диякони, дяки, катехити і лідери християнських спільнот. Усе задля того, щоб вони могли цією вірою ділитися.
«А в цьому році ми почали наступний етап — заснували Школу Віри, де ми зосереджуємося виключно на мирянах, щоби формувати мирян, щоб вони могли ділитися вірою. Все таки, в нас є величезна кількість мирян, які наповнюють наші храми — чи то україномовні, чи англомовні. Проте, їхня слабість — вони не мають свідомості, що вони мають ділитися вірою. Вони не знають, як нею ділитися, і вони, — що гірше, — не знають, що вони можуть ділитися, мають певні знання, досвід, розуміння, що інші люди не знають», — розповідає єпископ Венедикт Алексійчук.
Таким чином, завдання заснованих у Чиказькій єпархії Місійного інституту та «Школи віри» справді євангелізаційне: щоб не тільки священнослужителі голосили Слово Боже, а всі люди-члени Церкви Христової.Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
У Марійському духовному центрі «Зарваниця» вперше упродовж 2–12 липня 2024 року відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Єпископи з цілого світу з’їхалися в Україну на спільну зустріч, щоб обговорити актуальні виклики душпастирства у кожному із регіонів, де присутні вірні Української Греко-Католицької Церкви, та виробити ефективні відповіді на зранення українського народу, породжені жорстокою і несправедливою російською війною.
«Це дуже особливий і символічний Синод. Коли розпочалася широкомасштабна війна, ми зібрали наш Синод у Перемишлі. Минулого року ми мали наш Синод у Римі, щоби промовити в імені України до Святішого Отця та усього світу з Петрової столиці. Цього разу владики приїхали до України, до Зарваниці для того, щоби не просто подумати як служити Церкві і народові, але й для того, щоби промовити до нашого народу словом надії. Тому я називаю цей Синод вкотре Синодом надії для України і в Україні. Його особливістю є те, що вперше в історії нашої Церкви такий Синод відбувається у Зарваниці. Разом із митрополитом Василієм ми собі пригадували, як Зарваниця виглядала у 1988 році, коли підпільна Церква святкувала 1000-ліття Хрещення України. Тут нічого не було. Ліс, джерело і маленька напівзруйнована церква. А сьогодні тут стоїть величавий національний Марійський центр. Ми віднайшли оригінал чудотворної ікони. І вперше маємо сьогодні можливість провести Синод Єпископів у домі Марії», — мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав на початку цьогорічних синодальних засідань.
По завершенні робочих засідань Синоду Єпископів УГКЦ разом аналізуємо його перебіг та основні події. Що варто знати про цьогорічний Синод?
Найвищу владу в Українській Греко-Католицькій Церкві здійснює Синод Єпископів УГКЦ разом з Отцем і Главою УГКЦ. Своїм служінням він відображає єдність та спільність усієї Церкви. Будучи законодавчим органом, єдиним компетентним видавати закони для усієї Церкви, Синод приймає закони, необхідні для належного душпастирства та порядку в Українській Греко-Католицькій Церкві. Здійснюючи судову владу із збереженням компетенції Апостольського Престолу та приписів кан. 1060 ККСЦ, він виступає як найвищий трибунал УГКЦ. Водночас, будучи найвищим душпастирським органом, члени Синоду Єпископів УГКЦ аналізують актуальні виклики перед Церквою, досліджують стан справ на загальноцерковному, єпархіальному і парафіяльному рівнях та запускають душпастирські програми та ініціативи задля ефективного проголошення Доброї Новини.
Синод Єпископів на чолі з Отцем і Главою Церкви канонічно представляє УГКЦ, провадить її, чуваючи над її місією у світі.
До компетенції Синоду Єпископів належить:
Членами Синоду Єпископів є всі висвячені єпископи Української Греко-Католицької Церкви: єпархіальні, титулярні чи емерити, хоч би де вони були поставлені. Сьогодні це 58 осіб.
Також для участі у Синоді Отець і Глава УГКЦ може запросити адміністратора єпархії, який не є єпископом, інших єпископів чи ієрархів, та експертів. У такому випадку єпископи, ієрархи та адміністратори єпархії наділені правом дорадчого голосу. Натомість експерти не мають такого голосу і можуть бути присутні на засіданнях Синоду тільки під час своїх доповідей і відповідних дискусій.
Участь у цьогорічних засідань Синоду взяли 50 єпископів Української Греко-Католицької Церкви з України, Центральної і Західної Європи, Північної Америки і Південної Америки, Австралії. Двоє єпископів брали участь у Синоді вперше — владика Михайло Квятковський, єпископ Нью-Вестмінстерської єпархії, єпископська хіротонія якого відбулася 8 листопада 2023 року, та владика Михайло Смолінський, єпископ Саскатунської єпархії, хіротонія якого відбулася 20 січня 2024 року.
Говорячи про вік, то найстаршим єпископом на цьогорічних засіданнях став владика Петро Крик, єпископ-емерит, якому виповнилося 79 років, а наймолодшим — владика Микола Семенишин, єпископ-помічник Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, якому 29 травня виповнилося 42 роки. Натомість за єпископськими свяченнями найстаршим став владика Іриней Білик, канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре, із 35-ма роками єпископства, а наймолодшим — владика Михайло Смолінський, який ще навіть не відзначив першої річниці.
Традиційно, Синод Єпископів УГКЦ скликається щорічно. Це дозволяє єпископам у різних точках світу діяти злагоджено й одностайно.
Місце проведення Синоду обирається заздалегідь. Зазвичай, це здійснюється на попередньому Синоді. У цьому випадку беруться до уваги пристосованість місця для проведення такої зустрічі, логістика, забезпечення дискретності засідань та загальноцерковні потреби.
Цьогоріч Синод Єпископів УГКЦ відбувався вперше у Марійському духовному центрі «Зарваниця» упродовж 2–12 липня 2024 року.
Перш за все, кожен Синод Єпископів УГКЦ означений Головною темою, яка також обирається на попередньому. Головною темою Синоду Єпископів УГКЦ 2024 року, відповідно до Постанов Синоду Єпископів УГКЦ 2023 року, була: «„Бути благовісниками надії: євангелізація в контексті війни“. Відповідальним за підготування було визначено владику Йосафата Мощича, єпископа Чернівецької єпархії та Голову Ради у справах євангелізації при Главі УГКЦ.
Окрім цього, програма Синоду Єпископів складається із таких сталих розділів:
Окрім робочих засідань та обговорень, які відбуваються в активному та уважному слуханні Святого Духа, важливою частиною кожного Синоду Єпископів УГКЦ є молитва. Як ми вже зазначили, кожне робоче засідання розпочинається із молитви «Царю Небесний» та завершується молитвою до Пресвятої Богородиці. Окрім того, щоденно вранці єпископи зустрічаються на спільній Божественній Літургії, в обід — на молитві Часу, а ввечері — на Вечірні. Один день кожного року відведений для духовної віднови. Зазвичай для проповіді Слова Божого обирається духівник, який звертається до учасників богослужінь під час Божественної Літургії та провадить День духовної віднови.
Цьогоріч проповідником Синоду Єпископів став о. Роман Терлецький, священник Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, медичний капелан Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні.
Натомість провідником Дня духовної віднови став один із доповідачів із Головної теми кардинал Гжегож Рись, архиєпископ і митрополит Лодзьський. Єпископ водночас є відомим католицьким проповідником і реколектантом, автором понад десятка книг.
У перший день засідань Синоду Єпископів УГКЦ до Зарваниці прибув Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кульбокас.
Також серед гостей Синоду у перший день були: владика Італо Дель’Оро, єпископ-помічник Галвестон-Хюстонської єпархії в штаті Техас (США), владика Герман Глеттер, єпарх дієцезії Інсбрука з Австрійської єпископської конференції, о. монс. Йосеф Марамредді, аташе Апостольської Нунціатури в Україні, отець Теодор Мацапула, єпископ-номінант Мукачівської греко-католицької єпархії, владика Ніл Лущак, апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії, та о. Юрій Коласа, Генеральний вікарій Віденського Архиєпископа для вірних східних Католицьких Церков у Австрії.
За декілька днів після цього також прибув до Зарваниці архиєпископ і митрополит Пряшівський владика Йона Максім.
Відповідно до Статуту Синоду Єпископів УГКЦ, він офіційно завершується перенесенням Євангелія до каплиці, подячною молитвою, проголошенням Отцем і Главою УГКЦ закінчення синодальних засідань та підписанням синодальних рішень усіма членами Синоду.
Для належного інформування людей про перебіг та напрацювання Синоду Єпископів після його закінчення видається Комунікат Синоду, затверджений Отцем і Главою УГКЦ.
Ще одним важливим документом на завершення засідань є Постанови Синоду Єпископів УГКЦ, які подають практичні завдання та рекомендації для духовенства та вірних цілої Церкви.
Нерідко після засідань єпископи звертаються до вірних Церкви та усіх людей доброї волі із Посинодальним посланням, присвяченим Головній темі.Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
В Україні 4 червня вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Пам’ятний день було встановлено постановою Верховної Ради України 2021 року.
Важко усвідомити, що за час війни в Україні від рук російських окупантів загинуло 548 дітей, ще 1351 дитина була поранена. На жаль, точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України.
Поминальна молитва за дітей, які загинули внаслідок російської агресії, відбулася сьогодні біля пам’ятника «Чудо Покрови Пресвятої Богородиці» у дендрологічному парку «Поділля» міста Хмельницького. У пам’ятному заході взяли участь представники обласної ради, обласної та районної військових адміністрацій, міської ради, силових відомств, громадськість.
Священнослужителі різних релігійних конфесій висловили спільну молитву за душі невинно вбитих дітей, також помолилися за одужання та здоров’я постраждалих.
Як пам’ять про душі невинних дітей у руках діток зазвучали маленькі дзвіночки.
Кожен факт вбивств та поранень українських дітей, сексуального насилля над ними, їх депортації та примусового переміщення росією є свідченням геноциду українського народу через дітей та злочинів проти людяності. І ці злочини не повинні зійти з рук тим, хто їх коїть. Кожен буде притягнутий до відповідальності. Після перемоги України справедливість буде відновлено.
Саме тому наша країна об’єднана сьогодні єдиною метою – захистити рідну землю та вигнати ворога з нашого дому. І для цієї мети ми робимо усе можливе аби підтримати наші Збройні сили, допомогти їм здолати ворога.
Не забудемо жодну жертву, не пробачимо ворогові, бережемо світлу пам’ять про кожну дитину.
Царство Небесне всім загиблим дітям – безневинним жертвам війни.
Джерело: Хмельницька обласна рада
У Неділю 2 червня на парафії Різдва Пресвятої Богородиці в житті маленьких школярів відбулася одна із найважливіших подій — Перша Свята Сповідь та Урочисте Святе Причастя.
З великим хвилюванням та нетерпінням діти очікували на цей особливий день, щоб прийняти Ісуса. Але найбільше цьому радів Ісус, який знайшов Собі місце у маленькому дитячому серці.
Спершу діти під проводом о. м. Івана Данкевича відновили свої хресні обітниці, а потім у супроводі хресних батьків урочисто зайшли до храму. Божественну Літургію очолив Владика Іван Кулик, який привітав дітей із важливим кроком та дав батьківські настанови на життя. Дитячі оченята уважно дивилися на Владику, серденька тріпотіли від хвилювання. Запалені свічки, у руках дітей, символізували також і їхні серця, що горять любов’ю до Бога та бажанням Його пізнавати. На завершення Божественної Літургії діти отримали Архипастирське Благословення, молитовники та пам’ятки про дану подію та зробили пам’ятне фото.
Було багато щирих слів подяки, привітання, щирих посмішок, теплих обіймів, радості та щасливих сліз в очах. Щиро вдячні Господу Богу за можливість сьогодні бути разом і молитися за наших дітей! Дякуємо Богові на наших захисників та захисниць, наші молитви завжди з ними.
Головною метою було напрацювання двох документів: Звернення IV З’їзду мирян Української Греко-Католицької Церкви до всіх християн і людей доброї волі та до представників влади всіх рівнів в Україні.
Робочий документ як дороговказ щодо дій мирян і клиру в Церкві та державі в галузі сімейної та освітньої політик буде опублікований згодом.
Мета напрацювань — заохотити мирян УГКЦ активно сприяти змінам в Україні щодо появи просімейної політики та впровадження у шкільній програмі предметів морального і духовного змісту.
Зʼїзд мирян прийняв рішення започаткувати в лоні УГКЦ процеси, які, можливо, також зацікавлять інші конфесії.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
З благословення Архиєпископа і Митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка, з 16 по 22 червня 2024 року Божого в м. Яремче відбудеться табір під назвою «Пізнай своє покликання разом із блаженним Миколаєм Чарнецьким».
До участі в таборі запрошуються хлопці віком 13 – 17 років з метою розпізнавання власного покликання в житті. Для участі в таборі від кандидата потрібна буде письмова згода від батьків та медична довідка (на табір). Табір оплачується Тернопільською Митрополією. Виїзд на табір до Яремче буде спільно автобусом з Тернопільської семінарії 16 червня о 15.00 год. і повернення до семінарії 22 червня о 19.00 год.
Прохання зголошуватися до о. Зіновія Маланюка до 25 травня.
Контактний телефон: 067 354 89 49 (о. Зіновій)
15–16 травня 2024 року Божого в Марійському духовному центрі «Зарваниця» під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава відбулася 97-ма сесія Архиєрейського Синоду Української Греко-Католицької Церкви в Україні.
У синодальних засіданнях взяли участь усі греко-католицькі єпископи, які діють на території України, та преподобний о. Теодор Мацапула, єпископ-номінат Мукачівської греко-католицької єпархії.
На другий день Архиєрейського Синоду, у Всесвітній день вишиванки (третій четвер травня), члени Архиєрейського Синоду та синодальний персонал уже другий рік поспіль долучилися до Всеукраїнської акції та зробили пам’ятну світлину у вишиванках.
Головна тема цієї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні — «Католицьке шкільництво в умовах війни». Готувала її для розгляду Комісія у справах освіти і виховання УГКЦ під керівництвом протоієрея Петра Майби. У контексті головної теми владики заслухали доповідь п. Ганни Зварич, заступника директора-начальника управління департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації, голови Комісії у справах родини і мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. Після заслухання доповідей та предметного обговорення зазначеної проблематики Архиєрейський Синод прийняв «Положення про капелана закладу освіту» та «Посібник для освітніх капеланів УГКЦ», а також затвердив на трирічний випробувальний термін «Пасторальний план освітнього капелана». Також своїм рішенням Синод встановив останню суботу вересня днем прощі для освітян. Отці Синоду висловили вдячність Комісії у справах освіти і виховання УГКЦ та усім, хто ревно трудиться на освітній ниві у важкий воєнний час та звернулися до всіх надавачів освітніх послуг із Пастирським листом «Слово до освітян».
Значну частину синодального часу було присвячено розгляду питання про сучасний стан праці над пошуком моделей єднання та співпраці з Мукачівською греко-католицькою єпархією, у розгляді якого взяли активну участь запрошені на Архиєрейський Синод владика Ніл Лущак, єпископ-номінат Теодор Мацапула та члени Душпастиської ради Мукачівської греко-католицької єпархії.
У розділі тем для обговорення було розглянуто питання про душпастирську ситуацію в УГКЦ в Україні, про яку доповіли архиєреї Донецького, Харківського й Одеського екзархатів і Київської архиєпархії УГКЦ.
Блаженніший Святослав повідомив владик про встановлення у Вселенській Церкві ювілею «Святий Рік 2025», та було визначено участь УГКЦ у цьому відзначенні.
Про місію і діяльність Українського католицького університету в сучасних умовах війни та про результати реалізації формаційної програми УКУ доповів о. Юрій Козловський, маґістр Колегіуму УКУ.
Про діяльність Комісії кадрового забезпечення УГКЦ в Україні доповів о. Юрій Щурко, її голова.
Патріарший економ УГКЦ о. Любомир Яворський доповів Синодові про стан справ УГКЦ в Україні у фінансово-економічній сфері та представив владикам звіт про діяльність Патріаршої фундації «Мудра справа».
Наступну, 98-му, сесію Архиєрейського Синоду Української Греко-Католицької Церкви в Україні вирішено провести в четвертому кварталі 2024 року Божого.
17 травня Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав відвідав храм Святого Йосафата в м. Кам’янець-Подільський, де мав нагоду поспілкуватися з духовенством і вірними Кам’янець-Подільської єпархії.
Главу Церкви зустріли миряни, священники єпархії на чолі з владикою Іваном Куликом та мер Михайло Посітко.
Блаженніший Святослав зазначив, що храм Святого Йосафата має для нього особливе значення, адже у 2000 році, будучи ще священником, він тут проповідував реколекції, на запрошення отців редемптористів.
У зверненні до присутніх Предстоятель висловив слова духовної підтримки, особливо важливої в час війни. Він закликав вірян бути сильними у вірі, адже саме вона допомагає долати труднощі на шляху до перемоги.
«Той, хто вірить в Бога, той вірить в людей, у добрі справи та все те, що допомагає нам будувати наше майбутнє, — наголосив Блаженніший Святослав. — Віра дарує нам життєву силу, яка дає здібність подолати все, і крок за кроком відбудовувати наші громади, храми, а головне — Церкву, яка є тілом воскреслого Христа».
Крім цього, Глава УГКЦ також розповів священникам і мирянам про 97-му сесію Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, що відбувся 15–16 травня в Зарваниці. Він зазначив, що центральною його темою стало шкільництво в Україні.
Блаженніший Святослав наголосив, що сьогодні майже 200 тис. дітей не мають доступу до освіти, і закликав молитися за освітян та дітей у цей час великих викликів.
На завершення зустрічі Кам’янець-Подільський єпарх Іван Кулик подякував Патріархові за візит і попросив уділити архипастирське благословення присутнім.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
З 19 по 21 квітня 2024 року на парафії Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Хмельницького проходили дні духовної віднови — Великопосні Реколекції. Тема реколекцій: “Дорогою до Воскресіння”. Провідником – реколектантом був отець Андрій Марчук з Тернопільської Архиєпархії.
Дякуємо Богові за благословенний час посту, за духовні настанови та особисте свідчення отця – реколектанта.
У суботу 6 квітня із Благословення Владики Івана (Кулика) відбувся з’їзд мирян Кам’янець-Подільської Єпархії. Свою зустріч присутні розпочали із Божественної Літургії, яку очолив Преосвященний Владика Іван Кулик. Співслужили з архиєреєм священнослужителі Катедрального храму і отці, які приїхали разом із вірними своїх парафій.
Після Літургії відбулася представлення спільнот, які діяли при різних парафіях. Розпочав дану зустріч о. Зіновій Маланюк, який акцентував увагу на Посланні Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій.
о. д-р Прокопій Лотоцький (ЧСВВ) провів лекцію-опрацювання послання Синоду Єпископів до духовенства, монашества та мирян «Надія, до якої нас кличе Господь».
Менеджер Благодійного фонду “Карітас Хмельницький” пані Наталя Гринишин презентувала доповідь «Соціальне служіння Церкви в часі війни». Дане служіння полягає у любові та милосерді до кожної людини, яка звертається з певними фізіологічними, психологічними чи матеріальними потребами.
Наступні учасники представляли свої спільноти при парафіях. Коротко про кожну спільноту:
