У п’ятницю, 10 липня, завершився Синод Єпископів УГКЦ 2026 року, який відбувався в Марійському духовному центрі «Зарваниця». Головною темою Синоду стало «Душпастирство покликань до священства і монашества». Участь у синодальних засіданнях взяло 49 архиєреїв з України, Західної і Центральної Європи, Північної і Південної Америки й Австралії.
В останній день Синоду після обіду владики зібралися в залі засідань, де владика Ігор Возьняк, архиєпископ і митрополит Львівський, подякував усім єпископам за ефективну синодальну працю для добра Церкви. Відтак Блаженніший Святослав висловив вдячність Секретаріату Синоду, технічному персоналу та всім служителям і працівникам Марійського духовного центру «Зарваниця», які потрудилися, щоб Синод відбувся добре. Окремо Глава УГКЦ відзначив о. Анібала Соутуса, якого іменував протоієреєм, надавши йому право носити золотий хрест із прикрасами.
Опісля під спів «Витай, Маріє!» архиєреї разом із Главою Церкви процесійно перейшли із зали засідань до собору Зарваницької Богородиці, де соборно заспівали духовний гімн України «Боже, великий, єдиний».
Традиційно свічку і книгу Святого Євангелія у процесії несли наймолодші єпископи: владика Ігор Ранця, єпископ Паризької єпархії, владика Маріуш Дмитерко, єпископ-помічник Вроцлавсько-Кошалінської єпархії, і владика Михайло Смолінський, єпископ Саскатунської єпархії.
Ввечері цього ж дня єпископи підписали синодальні рішення, що стало офіційним завершенням Синоду Єпископів УГКЦ 2026 року.
Одним із головних рішень стало прийняття Кодексу канонів Української Греко-Католицької Церкви — основного законодавчого документа Церкви, робота над яким тривала 10 років. Кодекс узагальнює багатовікову канонічну традицію Київської Церкви: від давніх кормчих книг і рішень Помісних Соборів до сучасних церковно-адміністративних актів. Він став новим кроком у розвитку патріарших структур УГКЦ.
Комунікат і постанови Синоду будуть опубліковані згодом на офіційних ресурсах УГКЦ.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
З 1 по 10 липня 2026 року в Марійському духовному центрі «Зарваниця» відбувався Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. У його роботі взяло участь 49 архиєреїв УГКЦ з України, Західної та Центральної Європи, Північної й Південної Америки, а також Австралії. Публікуємо офіційний комунікат Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2026 року.
У неділю, 14 червня, на парафії всіх Святих Українського Народу відбувся храмовий празник.
Центральною подією святкування стала Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив преосвященний владика Іван Кулик у співслужінні адміністратора храму о. Віталія Футорського та духовенства.
Варто зазначити що цього року о. Віталію Футорському виповнюється 15-ть років дияконських свячень. З нагоди храмового свята та ювілею служіння преосвященний владика Іван вручив отцю Віталію декрет на право носіння нагрудного хреста з прикрасами, як знак визнання його ревного душпастирського служіння та відданої праці на благо Церкви та народу. Крім священичого служіння отець займається і волонтерською діяльністю, яка особливо спрямована на допомогу воїнам, які захищають нашу країну від російського агресора.
Після завершення Божественної Літургії відбулося освячення води та мирування вірних.
Розпочинаємо прийом документів для вступу у Тернопільський обласний ліцеї «Знамення», який триватиме до 14 липня.
Щоб стати частиною спільноти ліцею «Знамення» необхідно подати такі документи:
– Свідоцтво про базову середню освіту (оригінал)
– Копія паспорта (або ID-картки) і витягу та РНОКПП дитини
– Копія свідоцтва про народження
– Медична довідка (форма 086-1/о) та карта щеплень (по можливості)
– Автобіографія
– Заява батьків
– Чотири конверти з марками
– Чотири фотокартки (розмір 3 на 4)
– Рекомендація від отця пароха (по можливості)
Заявки на вільні місця можна буде ще подавати з 15 липня і до початку навчального року!
Чекаємо Вас за адресою:
м. Тернопіль, вул. Кн.Острозького 55
0976652250 – п. Любомир
0969739171 – п. Любов
31 травня 2026 року Божого, відбулась Утреня та урочиста Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 15-тиліття заснування парафії. Дане святкування відбулося у храмовий празник Зісляння Святого Духа. Архиєрейську Літургію очолив преосвященний владика Іван Кулик — єпарх Кам’янець-Подільський. Співслужили з Архиєреєм адміністратор храму отець Зіновій Маланюк, отець-декан Антон Федик та інші священнослужителі.
Після богослуження отець Зіновій подякував владиці Івану та всім присутнім за спільну молитву, пригадуючи перші миті сотворення парафії, яке розпочалося ще за часів служіння екс-митрополита Кир Василія Семенюка. Після цього владикою Іваном було вручення декрету на носіння набедреника, дякуючи пароху за ревне його служіння, сім’ї та всім парафіянам.
Набе́дреник — складова богослужбового одягу священника. Символізує — «меч духовний» (з грецької — єпиґонатій), тобто Слово Боже, яким озброєний священнослужитель для боротьби з невір’ям і нечестям за правду і справедливість, і яке означає перемогу Господа над смертю. Надається священникам у нагороду за ревну й тривалу службу.
Після Літургії відбулося освячення води, а також мирування.
Патріарша комісія УГКЦ у справах євангелізації пропонує матеріали для проведення Декади місійності 2026 року.
Цьогорічна Декада місійності присвячена українській сім’ї. Беручи до уваги 5-й рік повномасштабної війни та глибокі рани, яких вона завдала українським родинам, пропонуємо провести Декаду місійності 2026 так:
1) Декада місійності розпочинається у свято Вознесіння Господнього (14/21 травня) і завершується на свято Зіслання Святого Духа (24/31 травня). Кожен день присвячений роздумам над уривком з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя.
2) Використати матеріали 2018 року: Інструкцію для священиків і Путівник для мирян.
3) Структура кожного дня Декади: назва дня та біблійний уривок, роздуми над Євангелієм у контексті подружжя та сім’ї, місійні завдання на трьох рівнях: особистому, парафіяльному й місійному.
4) На парафіяльному рівні час проведення декади пропонуємо парохові визначити самостійно. Наприклад, після вечірні, молебню, акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах декади.
5) Центральний молитовний намір декади — збереження та оновлення української сім’ї, щоб наші родини, позначені болями війни, відкрилися на мир і присутність Бога, ставали справжніми «домашніми церквами» та несли надію у світ.
У цей день Вознесіння Господнього в євангельському слові ми читаємо про те, як воскреслий Христос стає посеред своїх учнів і промовляє до них: «Мир вам!». Це не просто звичайне привітання. У біблійному розумінні мир (shalom) означає повноту життя, примирення з Богом і внутрішню цілісність. Учні ж у цей момент перебувають у страху, розгубленості та почутті провини після страстей Христових. Тому Ісус найперше прагне огорнути їх своїм миром.
Важливо зауважити, що цей мир Христос приносить із ранами на руках і ногах. Він не приховує слідів своїх страждань після воскресіння, хоча міг би з’явитися без жодних ран. Господь залишає їх як знак того, що справжній мир завжди пов’язаний із жертвою. Отже, мир, який приносить Христос, — це не відсутність труднощів чи болю, а плід любові, яка пройшла через хрест і виявилася сильнішою за смерть.
Ці слова особливо глибоко звучать сьогодні, коли вже 5-й рік повномасштабної війни український народ несе важкий тягар втрат, болю та невизначеності. Особливо глибоко ці рани торкнулися української сім’ї. На жаль, сьогодні ми є свідками одного з найвищих відсотків розлучень за всі роки незалежності України, а демографічна криза набуває загрозливих масштабів, адже смертність майже втричі перевищує народжуваність. Війна забирає не лише життя — вона виснажує стосунки та руйнує родинні зв’язки.
Саме тому тема сім’ї — одна з центральних у теперішньому житті нашої Церкви. Доказом цього став минулорічний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви в Римі, головною темою якого було «Душпастирство родин у час війни». Адже сьогодні одним із найважливіших завдань і для Церкви, і для нашої держави є збереження української сім’ї. Наші родини, позначені численними ранами, як ніколи потребують підтримки Церкви, щоб отримати той мир, із яким Христос прийшов до своїх учнів.
У час війни особливо важливо, щоб наші сім’ї не залишалися наодинці зі своїми болями, кризами та страхами. Церква покликана бути поруч — підтримувати, слухати, зцілювати, допомагати відновлювати єдність і вчити тієї любові, яка не руйнується навіть посеред випробувань. Саме тому цьогорічна Декада місійності буде присвячена сімейній тематиці. Починаючи від сьогодні і аж до празника Зіслання Святого Духа, ми день за днем роздумуватимемо над уривками з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя. Разом шукатимемо відповіді на важливі питання: як берегти любов у час випробувань, як вчитися єдності, прощення, жертовності та взаємної підтримки, як будувати сім’ю, в центрі якої є Бог?
Нехай цей час стане нагодою не лише для глибших роздумів, а й для оновлення наших родинних стосунків, спільної молитви й відкриття краси Божого задуму щодо подружжя та сім’ї. Бо саме через сильні, люблячі та вірні сім’ї Господь вибудує світле майбутнє Церкви й України.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Постановімо собі під час Декади місійності відвідувати головні богослужіння нашої парафії, щоб належно підготуватися до свята Зіслання Святого Духа.
2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо священникові у своїй парафії конкретну форму підтримки сімей: спільну молитовну зустріч за родини чи створення невеликої групи підтримки для подружжів, які переживають труднощі.
3. Місійний рівень: Цього тижня зробімо конкретний крок до однієї родини або людини, яка переживає кризу чи віддалилася від Церкви: зателефонуймо, відвідаймо або запросімо на молитву чи Літургію, виявивши увагу, підтримку і християнську любов
Центральним віршем сьогоднішнього уривку Святого Письма є слова Ісуса: «Я — дорога, істина і життя» (Ів. 14, 6). Ці слова, сказані Ісусом до своїх учнів на Тайній вечері, відкривають одне з найважливіших завдань, яке покликана звершити кожна людина у своєму житті: пройти свою дорогу, щоби відкрити істину, а відтак віднайти життя.
Що це за дорога? Життя людини сповнене цілою мережею доріг. Ми постійно кудись рухаємося. Є дороги широкі і вузькі, легкі і небезпечні. Багато є й таких, які заводять навіть у безвихідь. Однак серед усіх цих життєвих доріг найголовнішим шляхом, який людина покликана пройти, є шлях до Бога. І, що важливо, він пролягає через Ісуса Христа: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів. 14, 6).
Що це за істина? Сьогодні ми є свідками очевидного парадоксу: з однієї сторони, людина має практично необмежений доступ до інформації, а з другої — їй усе важче віднайти правду. Теперішній світ часто говорить, що немає універсальної правди — кожен має свою правду. Однак це великий обман! Об’єктивна істина є і вона розпочинається з пізнання Творця. І, що важливо, ця правда також відкривається в особі Ісуса Христа: «Якби ви мене знали, і Отця мого знали» (Ів. 14, 7).
І про яке життя тут мовиться? Йдеться не лише про фізичне існування, а про життя, сповнене глибоким сенсом, яке дарує людині відчуття справжнього щастя. І таке життя людина одержує, коли перебуває в єдності з Богом. Найкращий приклад цього знаходимо в особі Ісуса Христа: «Я в Отці і Отець у мені… Отець, який у мені пробуває, він творить діла» (Ів. 14, 10–11).
Як же ця логіка важлива для сімейного життя!
Подружжя і сім’я — це не просто зустріч двох людей, а спільна дорога, яку чоловік і жінка покликані пройти разом. Сьогодні багато сімей переживають кризу не тому, що їм бракує матеріальних благ, а тому, що вони живуть кожен своїми інтересами, своїми планами, а відтак — і ніби окремим життям. Так зазвичай стається тоді, коли чоловік і жінка не йдуть разом у напрямі Бога.
Натомість, коли Христос і Його слово стають дорогою подружжя, тоді подруги починають відкривати Божий задум щодо життя в сім’ї: у чому зміст подружньої любові, як ця любов пов’язана із відкритістю на народження нового життя і чому сім’я покликана стати «домашньою церквою». Пізнаючи ці істини, подруги відкриваються на присутність і дію Бога, який об’являє їм правдиву красу один одного, а відтак дає пережити справжнє, сповнене глибоким змістом, сімейне життя.
Тож нехай кожне подружжя сьогодні обере Христа своєю дорогою, щоб у Ньому відкрити істину, яка веде до справжнього життя і родинного щастя.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Запитаймо себе сьогодні: що я можу робити, щоб допомагти своїй сім’ї йти до Бога?
2. Парафіяльний рівень: Подумаймо, яким конкретним способом кожен із нас може долучитися до того, щоб наша парафія ставала ще живішим місцем звіщення правди та нового життя у Христі.
3. Місійний рівень: Спробуймо допомогти хоча б одній сім’ї, яка ще не знайшла або можливо втратила шлях до Бога, відкрити для себе дорогу до Нього.
Цей уривок належить до так званої прощальної промови Ісуса на Тайній вечері. Події відбуваються напередодні Христових страстей. Учні переживають неабияку тривогу, бо Ісус говорить про свій відхід. У відповідь Він відкриває їм глибокі істини про свою єдність з Отцем і головно запевняє їх, що «Я проситиму Отця, і він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може прийняти, бо його не бачить і не знає. Ви ж його знаєте, бо він пробуває з вами і у вас буде» (Ів. 14,16–17).
Святий Дух — це найкраща Божа відповідь на людський страх/випробування/виклики. Вже незабаром ми побачимо разючу переміну в житті апостолів. Ті, які ще замкнені за зачиненими дверима, налякані й розгублені, раптом вийдуть назовні й почнуть відкрито та сміливо проповідувати Христа. Вони більше не ховатимуться, але відкрито свідчитимуть.
Тут важливо зауважити, що причиною такої переміни буде не зміна зовнішніх обставин, не світ, зміниться навколо них. Він і надалі залишиться небезпечним для апостолів, адже попереду їх чекатимуть переслідування, труднощі й навіть смерть. Зміняться вони самі, бо на них зійде Святий Дух. Саме Святий Дух зробить із наляканих апостолів мужніх, мудрих і цілеспрямованих свідків.
Як же такої переміни потребують сьогодні наші наречені, подружжя та сім’ї!
Сьогодні страх став майже постійним супутником нашого життя. Якщо уважно прислухатися до розмов людей, то можна почути багато тривог і переживань. Молоді люди, наприклад, бояться одружуватися, бо не знають, що їх чекає завтра. Подружжя бояться народжувати, адже переживають за майбутнє своїх дітей; багато сімей живуть із постійним страхом за життя своїх рідних. Іноді скластися враження, що страх і тривоги стали новою «мовою» нашого часу. Але саме в такій реальності нам так важливо сьогодні почути слова Христа: «Я проситиму Отця, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки».
Святий Дух не завжди забирає причину страху, але, входячи в серце людини, Він не дає страху бути господарем людського життя. Там, де діє Святий Дух, страх не має останнього слова, бо приходить внутрішній мир, з’являється ясність думки та народжується відвага жити. Зауважмо, що мир у сім’ї не народжується сам собою — він є плодом Божої присутності. Святий Дух допомагає, коли це потрібно, знайти слова вибачення, стримати гнів, почути один одного, не втратити любові в конфліктах. Іншими словами, коли Святий Дух діє у сім’ї, тоді є більше любові, прийняття, взаємної поваги та терпеливості.
Отож, крокуючи дорогою цієї Декади місійності та готуючись до прийняття дару Святого Духа у день П’ятдесятниці, спробуймо сьогодні уважно придивитися до головних страхів і тривог нашого сімейного життя, щоби принести їх перед лице Бога і дати змогу Йому перемінити їх на мир, мужність і живу надію.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Назвімо сьогодні Богові один свій страх і попросімо Його наповнити наше серце миром і довірою.
2. Парафіяльний рівень: Допоможімо нашій парафії бути простором, у якому люди зможуть перемагати страх і відкриватися на дію Святого Духа.
3. Місійний рівень: Підтримаймо сьогодні когось, хто переживає страх або тривогу, сказавши слово підбадьорення або запевнивши у своїй молитві.
Уривок Святого Письма, який Церква приписує на сьогодні, є початком так званої Архиєрейської молитви Ісуса, поміщеної в Євангеліє від Івана. Певною мірою — це богословський підсумок усього життя і місії Христа перед страстями. Особливість цієї молитви в тому, що її значна частина присвячена учням: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої» (Ів. 17, 9). У цих словах розкривається виняткове заступництво Ісуса за тих, хто увірував у Нього. Коли Він каже «не за світ молюся», це не означає, що Бог не любить світ, адже в Євангеліє від Івана «світ» часто позначає ту реальність, яка закрита на Бога і відкидає Його. Тому Ісус молиться передусім за тих, хто відкрився на Боже слово, хто прийняв Його і став частиною спільноти віруючих, щоби вони були збережені в істині та єдності з Отцем.
Як важливо, щоб кожна християнська сім’я сьогодні була не «частиною того світу», який закривається на Бога, але серед тих, за кого молиться Христос. Згідно з Божим задумом, сім’я покликана бути «домашньою церквою», місцем, де живе Божа присутність. Адже сила сім’ї не в людських почуттях, а в тому, що вона живе Божим словом і належить до спільноти віруючих.
Що практично означає бути «домашньою церквою»? Передусім те, що християнська сім’я покликана зробити свій щоденний простір простором зустрічі з Богом: у спільній молитві, у читанні Божого слова, в участі у Святих Таїнствах. Водночас сім’я за своєю природою покликана стати першою школою віри, саме тут дитина вперше має пізнати Бога з живого свідчення власних батьків. Інколи священникам дуже непросто передати дітям і молоді основи християнської віри, коли ця праця не підтримується в родині. Без такої співпраці слова священника часто залишаються лише теорією, яка не знаходить підтвердження в реальному житті. І навпаки, коли сім’я живе вірою, тоді навіть просте слово священника приносить плід у житті дитини.
Бути домашньою Церквою означає також стати простором справжньої любові, можливо, не ідеальної, але живої. Любов у родині має вибудовуватися за прикладом любові Христа, тобто повинна бути жертовною, вірною, терпеливою та здатною прощати і служити. Тут же народжується та зростає справжня і глибока єдність, до якої покликане подружжя і вся сім’я. Ця єдність — дар Божий, і вона відображає ту глибоку єдність, про яку молиться Христос у Євангеліє від Івана (пор. Ів. 17).
І зрештою, домашня Церква не замикається в собі, а є відкритою на інших. Така сім’я вміє приймати, ділитися, допомагати, бути свідченням віри у світі — через гостинність, підтримку потребуючих, щире й живе християнське життя.
Отож відкриймо наші сім’ї на Боже слово і зробімо їх справжніми «домашніми церквами», щоб, живучи в молитві, любові та єдності, ми були серед тих, за кого молиться Христос у Євангеліє від Івана і через яких Його присутність стає видимою у світі.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Знайдімо сьогодні кілька хвилин для особистої молитви і попросімо Бога, щоб допоміг нашій сім’ї бути справжньою «домашньою церквою».
2. Парафіяльний рівень: Постановімо, якщо ще цього немає, підтримувати працю священника у вихованні дітей власним прикладом віри.
3. Місійний рівень: Виявімо гостинність або допоможімо іншій родині — словом підтримки, увагою чи добрим ділом, щоб через нас люди відчули Божу любов.
У сьогоднішньому слові Божому чуємо, що Христос готує учнів до свого відходу, відкриваючи їм важливу правду: Його відхід не є поразкою, але невід’ємним етапом звершення Отцевого задуму у справі спасіння людства. У цьому контексті образ «виноградини і гілок» стає ключем до розуміння християнського життя: учні можуть приносити плід лише тоді, коли перебувають у живій єдності із Христом. Єдність із Богом — головна умова плодоношення людського життя! Тобто плід не є результатом лише зусиль чи старань людини, а передовсім наслідком її єдності із Христом. Без цього зв’язку навіть найбільша людська активність може залишитися метушнею і без справжнього змісту.
Ця закономірність має дуже практичний вимір для подружжя та сім’ї, адже жодне подружжя чи сім’я не є самодостатніми, тобто не є виноградинами, а лише гілками. Відповідно джерело їхнього життя не в них самих, але в Тому, хто їх створив — у Бозі. На жаль, у сучасному світі нерідко доводиться бачити, як люди намагаються вибудувати щасливе сімейне життя, опираючись винятково на власні ресурси: почуття, матеріальну стабільність чи спільні плани. Проте з часом стає очевидним, що цього недостатньо: почуття все ж змінюються, сили вичерпуються, а труднощі надламують навіть найкращі плани та наміри. Саме тому справжня сила і витривалість сім’ї народжується не з людських ресурсів, а з живого зв’язку з Богом: лише перебуваючи в Ньому, подружжя може зберегти любов, вистояти у випробуваннях і приносити плід, який не зникає, адже єдність із Богом — головна умова розвитку та плодоношення подружнього життя.
Зауважмо, що сім’я приносить плід не тоді, коли все ідеально, а тоді, коли перебуває у Христі. Тому належне духовне життя в подружжі та сім’ї є не просто гарним додатком, а основою та фундаментом, на якому все вибудовується. Це означає, що подружжя чи сім’я мають свідомо знаходити час для спільної молитви, поставити Боже слово орієнтиром у прийнятті рішень, прагнути жити у стані освячувальної ласки, через активну участь у Святих Таїнствах і виховувати дітей у здоровому християнському дусі, навчаючи їх любові до Бога та Його Церкви.
Інколи трапляється, що сім’ї, які щиро стараються жити в єдності із Христом, переживають різні випробування. І тоді може з’явитися спокуса думати, що віра, напевне, «не працює», адже як це можливо, що ті, хто близько Бога, також проходять через труднощі? Однак саме в сьогоднішньому слові Христос дає ключ до віднайдення відповіді на це запитання: «Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила» (Ів. 15, 2). Тобто випробування в добрих сім’ях не є ознакою Божої відсутності чи неефективності християнського життя, але часто стають процесом очищення. Якщо їх переживати з Богом, вони не руйнують, а навпаки — приносять ще більший плід у житті.
Тому справжній секрет міцної сім’ї не в тому, щоб мати ідеальні обставини чи бездоганні стосунки, а в тому, щоб не втрачати єдності із Христом. Бо саме ця єдність робить любов витривалою, дає сенс жертві й дає змогу сім’ї приносити справжній плід любові та життя.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Запитати себе: чи я справді перебуваю в єдності із Христом? І в чому це конкретно виявляється?
2. Парафіяльний рівень: Постановімо разом із родиною регулярно брати участь у парафіяльних богослужіннях і Святих Таїнствах, щоб будувати сім’ю на живому зв’язку з Богом.
3. Місійний рівень: Підтримаймо якусь сім’ю, яка переживає труднощі — словом, молитвою чи конкретною допомогою — засвідчуючи, що навіть у випробуваннях життя із Христом приносить плід.
У сьогоднішньому Божому слові Господь говорить про один із найнебезпечніших парадоксів людського життя. Його суть полягає в тому, що людина інколи може бути переконана, що своїми вчинками служить Богові, а насправді об’єктивно виступати проти Нього: «Настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові» (Ів. 16, 2). І причину такої трагічної помилки Христос пояснює дуже просто: «… бо ні Отця, ні мене вони не пізнали» (Ів. 16, 3).
Пізнання Бога — це вихідна точка правильного бачення себе, інших людей і всього життя. Коли людина втрачає живий зв’язок із Богом, то поступово втрачає здатність чітко розрізняти добро і зло. Тоді вона починає будувати життя лише на власних уявленнях, почуттях чи вигоді. І саме тут криється велика небезпека: людина сама стає для себе мірилом правди. У такому стані добро і зло стають відносними, а правда починає залежати від настрою, емоцій або особистої користі. Найбільша трагедія полягає навіть не в тому, що людина робить зло, а в тому, що вона часто цього не усвідомлює, бо живе без Бога.
Як актуально це звучить у контексті подружнього та сімейного життя. Скільки конфліктів, образ і непорозумінь виникає саме тому, що люди бувають абсолютно переконані у власній правоті й водночас не бачать своїх помилок. У сім’ї дуже легко підмінити Божу правду власними уявленнями: егоїзм назвати «правом на самореалізацію», постійну критику — «боротьбою за правду», байдужість — «втомою» або «браком часу». І тоді виникає той самий парадокс, про який говорить Христос: люди можуть думати, що роблять правильно і навіть дбають про добро сім’ї, а насправді — поступово руйнують її. Так стається тоді, коли людина перестає по-справжньому пізнавати Бога. Адже без Нього ми починаємо викривлено дивитися не лише на світ, а й на власне подружжя та родину. Натомість важливо пам’ятати: саме Бог є Творцем подружжя, і саме Його задум — найкращий фундамент для сімейного життя.
А що ж означає «пізнати Бога»? У біблійному розумінні — це не просто знати певну інформацію про Нього, називати себе віруючим чи виконувати окремі релігійні практики. Йдеться передовсім про живі стосунки з Богом, які формують наше мислення, впливають на рішення та поступово визначають стиль життя. У сім’ї ці стосунки будуються через спільну молитву, читання Святого Письма та повноцінну участь у житті Церкви.
Просімо сьогодні Господа, щоби Він просвітив наші серця правдою про себе і наше сімейне життя, визволив нас із полону самообману та навчив дивитися на своїх ближніх Його очима. Нехай Бог допоможе нам будувати наші родини не на власній гордині чи впертості, а на правді, любові й мудрості Євангелія.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Попросімо Господа просвітити наше серце і розум, щоб ми мали відвагу чесно побачити власні помилки, не жити в самообмані та вміти відрізняти Божу правду від того, що лише здається правдою.
2. Парафіяльний рівень: Запитаймо свого священника, яким конкретним способом можемо долучитися до організації молитовного читання Святого Письма на парафії, щоб разом глибше пізнавати Боже слово та вчитися жити ним у щоденному житті.
3. Місійний рівень: Спробуймо з любов’ю підтримати сім’ю, яка живе у взаємних образах, залежностях чи духовному віддаленні від Бога, допомагаючи їй через молитву, добре слово та власне свідчення знову відкрити Божу правду й дорогу до Нього.
У сьогоднішньому уривку Святого Письма Господь відкриває нам важливу правду про християнське життя: віруюча людина не звільняється від страждань, але, йдучи за Христом, вчиться переживати їх як шлях, який Бог може перемінити на джерело життя і радості.
Часто ми очікуємо, що віра в Бога повинна захистити нас від будь-якого болю. Нам здається, що життя християнина мало би бути спокійним, легким, без криз та втрат. І певною мірою це правда, адже життя за Божою мудрістю справді оберігає людину від багатьох помилок, які приносять страждання. Однак інколи ми помилково починаємо сприймати віру як своєрідну «страхівку» від труднощів: якщо я молюся, ходжу до церкви, стараюся жити по-Божому, то Господь мав би забрати всі випробування, не допустити кризи чи болю в моїй сім’ї. Але Христос говорить зовсім інше: «… ви голоситимете й ридатимете…» (Ів. 16, 20)…
І водночас у цих словах немає безнадії чи трагедії, бо Господь одразу додає: «Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю» (Ів. 16, 20). Тут ідеться не просто про зміну емоцій — ніби смуток колись автоматично заміниться хорошим настроєм. Христос говорить про щось значно глибше — про внутрішнє преображення людини. Те, що сьогодні є джерелом болю, з Божою допомогою може стати джерелом життя, мудрості та радості. Це не уникнення страждання, а його переосмислення і переміна. Щоб пояснити це доступніше, Ісус використовує дуже промовистий образ зі сімейного життя — жінки, яка народжує дитину. Біль під час пологів є справжній і дуже глибокий, але він не беззмістовний. Цей біль веде до народження нового життя.
Як важливо зрозуміти цю істину в подружньому та сімейному житті. Навіть найкращі й найпобожніші сім’ї не є вільними від труднощів. До речі, і «світ» як реальність, яка не приймає Бога, з цього дуже радіє. Однак так стається не тому, що Бог щось недопрацьовує чи християнство малоефективне. Радше навпаки — саме в цих випадках Бог може діяти по-особливому, провадячи до важливої внутрішньої переміни. Із Богом труднощі не є знаком руйнування — часто вони стають простором зростання. І саме тут звучать Його слова, які мають стати світлом для кожної сім’ї: «Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю» (Ів. 16, 20).
Скільки різних «болів» доводиться переживати в сімейному житті: нерозуміння, втома, кризи, труднощі виховання дітей, матеріальні проблеми, внутрішні рани, війна та всі її наслідки. Але цікаво, що ті сім’ї, які намагаються будувати своє життя на Божих цінностях, часто не лише не ламаються під тиском випробувань, а навпаки — ще більше зміцнюють свою єдність і любов. Останні дослідження, присвячені аналізу стану української сім’ї в час повномасштабної війни, показують, що чимало родин у цей непростий період почали більше цінувати одне одного, свідоміше використовувати час для сім’ї і глибше переживати важливість один одного. Такі факти вкотре доказують, що сімейні болі можуть стати «болями народження» нової якості спільного життя.
Тому, дорогі подружжя і сім’ї, не лякаймося труднощів. Господь не обіцяв, що дорога буде легкою, але пообіцяв, що «журба наша стане радістю». І якщо ми залишимося з Богом навіть у час випробувань, Він зможе перемінити наш біль на джерело життя, любові та глибокої внутрішньої радості.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Прийміть сьогодні свої труднощі не як поразку, а як місце зустрічі з Богом і можливість до подальшого зростання.
2. Парафіяльний рівень: Помолімося разом за сім’ї парафії, які переживають випробування, і підтримаймо їх добрим словом чи увагою, щоб ніхто не залишався сам у своєму болі.
3. Місійний рівень: Станьмо свідками надії — покажімо іншим подружжям через власний приклад, що навіть у труднощах життя з Богом веде до глибшої любові й радості.
У сьогоднішньому слові Божому ми чуємо такі слова Христа: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім’я, він дасть вам» (Ів. 16, 24). Ці слова мають набагато глибший зміст, ніж може здатися на перший погляд. Вони не є просто обіцянкою автоматичного виконання будь-яких людських бажань, але відкривають цілу християнську логіку молитви.
Ключ до розуміння цього вислову не в самому проханні, а у способі просити. Що означає: «Просити в ім’я Ісуса»? Чи це просто магічна формула, яку потрібно правильно промовити чи ідеться про щось інше? «Просити в ім’я Ісуса» передовсім означає просити, згідно з Його волею, довіряючи Його мудрому задуму. Це те, що ми промовляємо щоденно в молитві «Отче наш»: «… нехай буде воля Твоя». Відповідно, обіцянка Бога «і одержите» не означає, що Господь виконає будь-яке бажання людини і вона отримує все, що хоче. Але Бог, згідно з Його волею, дасть усе те, що веде до спасіння і справжнього життя.
Господь заохочує, щоб ми в наших молитвах шукати волі Божої, щоб «радість ваша була повна». І знову ж таки радість, про яку говорить Христос, не є емоцією чи короткочасним задоволенням. Це — радість Божа, яка не залежить від мінливих обставин, але яка залишається навіть серед труднощів. Це — правдива радість, яку Христос окреслює як «повна», довершена, якій нічого не бракує. Саме таку радість отримує людина, яка покладає своє життя на Бога.
Як же важливо побачити цю правду не лише на рівні загальних роздумів, але перенести її в дуже конкретний вимір подружнього і сімейного життя. Сім’я, як домашня церква, покликана передовсім шукати волі Божої. До речі, саме це веде її до повної радості. Бо дуже часто в подружньому житті молитва звужується до переліку прохань: про здоров’я, про матеріальні речі, про вирішення проблем. І це добре — Бог хоче, щоб ми приносили в Нього все. Але Христос сьогодні веде нас глибше: не лише просити, а вчитися просити правильно — разом шукати Божу волю.
Коли чоловік і жінка починають молитися не лише кожен за своє, але разом запитувати: «Господи, чого Ти очікуєш від нашої сім’ї?», тоді подружня атмосфера набирає особливої краси, бо з’являється спільний напрям, яким є Божий задум. А що ж Господь очікує від сімейних у повсякденному житті? Це — вміти пробачати, навіть коли важко; вміти слухати, а не тільки говорити; ставити любов вище за власну правоту; вміти, наприклад, сказати: «Нехай буде не по-моєму, а по-Божому». І коли подружжя просить про таке у своїх молитвах, тоді здійснюється обіцянка Христа «і одержите». Можливо, не завжди те, що ми очікували, але точно те, що нам потрібно. Бо Бог дає не банальні скороминущі речі, а дає мир, єдність, витривалість і ту глибоку радість, яку не можуть відібрати жодні обставини.
Тому просімо сьогодні Господа не лише виконувати наші бажання, але передусім навчити нас шукати Його волю, бо саме вона веде подружжя і сім’ю до справжньої радості та миру.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Спробуймо сьогодні під час молитви менше говорити й більше слухати Бога, довіряючи Йому не лише свої прохання, а й право провадити наше життя.
2. Парафіяльний рівень: Подумаймо, як наші парафії можуть стати простором, де сім’ї вчитимуться відкривати Божу волю щодо них.
3. Місійний рівень: Подаруймо комусь свідчення живої віри — через мир у власній сім’ї, здатність прощати, підтримувати і разом шукати Божу волю навіть у непростих обставинах.
Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам дуже особливий уривок Святого Письма. Це — не притча, не навчання до народу, а глибока розмова Сина зі своїм Отцем. Важливо, що значну частину цієї сокровенної розмови, яка по суті є молитвою, Ісус присвячує як своїм апостолам, так і тим, які через їх слово увірують, тобто нам із вами. Христос просить Отця за мене і тебе — ще до того, як ми народилися, ще до того, як зробили перший крок у вірі.
І про що ж Він просить? Не про земний успіх, не про легке життя чи відсутність труднощів. Він просить про щось значно глибше: щоб ми були одно, щоб між нами була така єдність, яка є між Отцем і Сином. Це — дуже висока планка. Бо йдеться не просто про згоду чи безконфліктність, а про єдність у любові, довірі, правді.
Цікавим у цьому контексті є слова Ісуса: «І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб були вони одно, як і ми — одно» (Ів. 17, 22). Що це за слава така, яка провадить до такої єдності? В Євангелії від Івана «слава» — це не честь чи зовнішній блиск, це передовсім любов, яка наповнює Пресвяту Тройцю і яка стає видимою головно в особі Ісуса Христа. Найповніше ця «слава» відкрилася на хресті — там, де Ісус віддав своє життя цілковито, залишивши для нас найкращу ікону справжньої любові. Отже, слава, яку Отець дав Синові — це слава любові, що жертвує собою, і саме ця любов сповнює єдність з Отцем.
Не менш цікаво подивитися на подружнє життя крізь призму цих слів Христа. Найперше, Таїнство вінчання — це Таїнство любові. Коли ми говоримо про подружній союз чоловіка і жінки тут також мовиться про особливу єдність, адже в подружжі двоє стають одним. Ба більше, у самому Чині вінчання над нареченими проголошують такі слова: «Славою і честю вінчай їх!». Йдеться про вінчання славою. Це не просто гарна поетична формула. Церква молиться, щоб Бог увінчав подружжя тією самою славою, про яку говорить Христос у Євангелії, тобто, щоб у їхньому житті стала видимою любов, яка вміє жертвуватися, прощати, служити й залишатися вірною. І тут відкривається дуже важлива правда: подружжя одержує від Бога не лише благословення на спільне життя, а й участь у Божій любові, яка є джерелом правдивої єдності.
Ми часто думаємо, що єдність — це коли немає конфліктів, коли все ідеально. Але насправді єдність — це коли навіть у конфлікті ми не втрачаємо любові; коли не боремося один проти одного, а разом шукаємо правду; коли не прагнемо перемогти, а прагнемо зберегти стосунок. Найбільша небезпека для сім’ї — це не труднощі, а поступова втрата цієї «слави». І так, на жаль, стається тоді, коли бракує жертовної любові, коли серце закривається на подруга, коли замість довіри з’являється підозра, коли замість служіння — розрахунок: «я більше, ти менше».
Тому просімо сьогодні Господа, щоби Він зберіг у наших сім’ях цю «славу» жертовної любові, навчив нас берегти єдність навіть серед труднощів і допоміг нашим родинам ставати живим образом тієї любові, якою Отець і Син єдині між собою.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Щодня вчімося берегти «славу» жертовної любові у своєму серці: менше шукати власної перемоги, а більше — єдності, прощення та правди у стосунках із ближніми.
2. Парафіяльний рівень: Будуймо в парафії атмосферу єдності і взаємної підтримки, щоб наші сім’ї могли знаходити тут силу для подружньої вірності, молитви, примирення та зростання в любові.
3. Місійний рівень: Несімо свідчення світові, що справжня єдність народжується з жертовної любові Христа, а християнська сім’я покликана бути живою іконою любові Бога.
Перед святом Зіслання Святого Духа в нашій літургійній традиції є так звана «заупокійна субота». Це не випадковий звичай, а глибоко продумана духовна логіка Церкви. Стоячи на порозі великого празника П’ятдесятниці, Церква звершує молитву не лише з живими, а й із тими, хто вже відійшов у вічність. Таким жестом ми виражаємо нашу віру, що Церква універсальна, тобто поєднує у собі живих і померлих. А смерть, як знаємо, не розриває єдності у Христі. Тому, готуючись до празника, який об’являє Церкву як Тіло Христове, ми згадуємо всіх її членів. Фактично, перед П’ятдесятницею Церква збирає всіх своїх дітей у спільній молитві: і тих, що ще на землі, і тих, що вже відійшли у вічність.
Окрім того, тут є також ще один глибокий сенс. Святий Дух — це «життя податель», як ми молимося в молитві «Царю небесний». Саме тому перед святом життя Церква молиться за померлих, довіряючи їх Божому милосердю і просячи, щоб Дух Святий привів їх до повноти воскресіння та вічного життя. І водночас ця субота є дуже особистим нагадуванням для кожного з нас. Вона ставить перед нами просту, але важливу правду: наше життя не обмежується земною реальністю. Кожен із нас має свій визначений час, і жоден не залишиться тут назавжди, оскільки всі ми покликані до вічності.
Саме тому так важливо навчитися цінувати кожен день — як свого життя, так і життя наших рідних. Якою мудрістю є вміти цінувати один одного в подружжі, не витрачаючи дорогоцінного часу на конфлікти, образи й доведення своєї правоти. Як важливо не втрачати нагоди відвідати батьків, поговорити з ними, бо вони не завжди будуть із нами. І яким великим даром є час із дітьми: бути з ними, слухати їх, розділяти їхній світ, бо вони так швидко ростуть, і настане момент, коли підуть у своє життя, як і ми не завжди зможемо бути біля них. І не менш важливо пам’ятати і про наших померлих рідних — не лише зберігати їх у спогадах, але і звершувати за них молитви, довіряючи їх Божій любові, що сильніша за смерть.
Життя не чекає, поки ми «вирішимо всі справи», щоб почати любити по-справжньому. Воно відбувається тут і тепер — у простих зустрічах, у щоденних розмовах, у тих малих моментах, які ми часто недооцінюємо. Бо справжня трагедія — не в тому, що життя коротке, а в тому, що ми інколи проживаємо його поверхово, не люблячи по-справжньому.
Тому, можливо, найважливіше питання, над яким варто сьогодні застановитися: чи я живу так, щоб мої найближчі відчували, що я їх люблю — сьогодні, а не колись потім? Бо любов, відкладена «на пізніше», дуже часто так і залишається невисловленою. А любов, прожита сьогодні, стає тим скарбом, який не зникає навіть у вічності.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Знайдімо час для приватної молитви за померлих родичів і попросімо в Бога благодаті вміти по-справжньому цінувати життя і людей, які поруч із нами.
2. Парафіяльний рівень: Уточнімо розклад заупокійних богослужінь у парафії та долучімося до них, щоби спільною молитвою підтримати пам’ять про наших померлих. Подбаймо також, щоб інші парафіяни мали можливість легко знайти цю інформацію і приєднатися до молитви.
3. Місійний рівень: Станьмо носіями надії для тих, хто переживає втрату, особливо через війну, підтримуючи їх словом, присутністю та молитвою. Допоможімо таким людям відчути, що вони не залишені наодинці зі своїм болем.
Боже Слово, яке сьогодні читається на Літургії з нагоди свята П’ятдесятниці, напевне одне з найглибших текстів про Святого Духа у Святому Письмі. Христос, стоячи посеред храмового двору, виголошує: «Коли хто спраглий, нехай прийде до мене й п’є! Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його. Так він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в нього» (Ів. 7, 37–39). Ці слова звучать у контексті юдейського свята Кучок — одного з найбільших празників Ізраїля, під час якого юдеї згадували мандрівку вибраного народу пустелею та дякували Богові за Його опіку.
Одним із центральних обрядів цього свята було урочисте виливання води та вина, коли священники обходили жертовник у дворі Храму. У той час народ підносив молитви про дощ, Боже благословення та воскресіння померлих. Тому саме тема води, а ще більше — тема нового життя, особливо наповнювала серця та думки тогочасних слухачів. І саме в цей момент Христос проголошує, що Він є джерелом тієї «живої води», на яку очікував Ізраїль.
Ісус не просто дає воду — Він сам є джерелом живої води. У біблійній символіці вода означає життя, очищення, благодать і дію Святого Духа. Христос наголошує, що справжнє і повне життя людина може знайти лише в єдності з Богом. Як вода оживляє землю, так і Святий Дух оживляє людську душу, очищає її від гріха та народжує до нового життя в Бозі. Третя Особа Божа діє по-особливому: Дух Божий перемінює саму глибину людини — її серце. Він зцілює внутрішню пустку, укріплює у випробуваннях, вчить любити, прощати і жити по-Божому. Коли Він діє в житті людини, то «ріки води живої потечуть із нутра її».
Крізь призму цього Євангелія варто поглянути і на життя наших сімей. Адже кожна сім’я переживає свою спрагу: любові, миру, взаєморозуміння та підтримки. І дуже часто люди намагаються втамувати цю жагу лише людськими силами, забуваючи, що справжнім джерелом життя і любові є сам Бог. Без «живої води» Святого Духа навіть найкращі людські почуття з часом можуть виснажуватися. Натомість подружжя, яке відкривається на дію Святого Духа, поступово наповнюється Божою любов’ю, а слова Христа: «… ріки води живої потечуть із нутра його» стають реальністю їхнього життя. Саме Святий Дух допомагає подругам не замикатися у власних образах чи егоїзмі, а вчитися слухати, прощати, жертвувати собою і знову знаходити дорогу один до одного.
Особливо важливо пам’ятати про це сьогодні, коли війна, тривоги, невизначеність і щоденний стрес виснажують багато українських родин. У такі моменти сім’я потребує не лише людської витривалості, а й Божої сили, здатної підтримати тоді, коли власних сил уже бракує. Тому просімо сьогодні, щоби Святий Дух зійшов на наші сім’ї, обновив наші серця, навчив нас любити, прощати й бути поруч один з одним навіть у найважчих труднощах. Нехай у наших домах ніколи не висихає джерело Божої любові, а кожна християнська родина стане місцем миру, молитви, взаємної підтримки та живої присутності Бога.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Попросімо сьогодні в молитві Святого Духа показати нам, чого найбільше спрагле наше серце.
2. Парафіяльний рівень: Організуймо або долучімося на парафії до спільної молитви до Святого Духа за українські сім’ї, особливо за родини, які переживають розділення внаслідок війни.
3. Місійний рівень: Спробуймо стати для інших «носіями живої води» — підтримаймо конкретну сім’ю, яка переживає труднощі, добрим словом, увагою, молитвою чи просто своєю присутністю.
У Неділю, 17 травня, у місті Хмельницький відбулася 10-та хода за сімейні цінності. Активні і небайдужі учасники цієї події почали похід від костелу Христа Царя Всесвіту (на проспекті Миру, 55) до парку культури і відпочинку ім. Михайла Чекмана.
Батьки та діти, тримаючись за руки скандували: «Міцна сімʾя – міцна держава», «Тато, мама і я – повноцінна сімʾя», «Право людини від зачаття».
Підтримати ініціативу Духовної ради міста Хмельницького під патронатом міського голови, прийшли віруючі різних конфесій та національностей. Не оминули увагою це грандіозне дійство і представники влади, а також правлячий владика Кам’янець-Подільської єпархії, Української Греко-Католицької Церкви — Іван Кулик.
У своєму зверненні він зазначив: “Сьогодні, зібравшись, хочемо виявити нашу вірність, нашу любов і нашу повагу до інституту сім’ї. Бо Господь, коли сотворив світ, не залишив людину самотньою. Він створив сім’ю, щоби саме чоловік і жінка, поєднані в любові, були співтворцями нашого Бога в продовженні людського роду, будуванні людського роду. І сьогодні, будучи разом тут, справді ми просимо Бога у цій нашій спільній молитві, щоб Він благословив нашу українську сім’ю. Благословив вірністю, благословив жертовністю, пошаною, щоби Бог благословив наші сім’ї добрим християнським вихованням, вихованням, яке буде побудоване на справедливості, на любові до Бога і на любові до нашої Батьківщини.
Тому, дорогі чоловіки, любіть своїх дружин. Дружини, поважайте своїх чоловіків. Батьки, не шкодуйте часу для своїх дітей, бо це є велика інвестиція у майбутнє.”
Опісля відбулася спільна молитва і нагородження дітей грамотами за успішні місця у конкурсах.
Дякуємо усім хто долучився до цієї ходи і плекає сімейні цінності.
9 травня 2026 року у Марійському духовному центрі Зарваниця відбулася 19-та
піша проща спільноти «Матері в молитві», яка традиційно об’єднала жінок та
родини у спільній молитві за мир, сім’ю та Боже благословення для українського
народу.
До святого місця прибули також паломники Кам’янець-Подільської єпархії,
зокрема учасники молитовних спільнот із м. Хмельницький, смт. Антоніни та Теофіполя. Паломники взяли участь у Божественній Літургії, спільній молитві на вервиці, духовній програмі прощі.
Спільнота «Матері в молитві» є міжнародним християнським рухом, який об’єднує матерів у молитві за своїх дітей та онуків. Основою діяльності спільноти є довіра Богові та щира материнська молитва, через яку жінки віддають життя своїх дітей під Божий захист і опіку Пресвятої Богородиці. У багатьох парафіях України такі молитовні групи стали важливими осередками духовної підтримки, єдності та християнського служіння.
Особливим моментом паломництва стала молитва матерів за своїх дітей, українських воїнів, мир в Україні та збереження християнських цінностей у родинах. Учасники прощі наголошували, що саме материнська молитва сьогодні є великою духовною підтримкою для українського народу у непростий час випробувань.
Під час Архієрейської Божественної Літургії духовенство закликало вірних до
єдності, довіри до Бога та постійної молитви за Україну. Прочани мали можливість приступити до Святих Таїнств Сповіді та Причастя, а також пройти Хресну дорогу та взяти участь у благословенні матерів.
Проща до Зарваниці стала для паломників часом духовного оновлення, спільності та зміцнення віри. Учасники повернулися до своїх парафій із вдячністю Богові за дар спільної молитви та надією на мир і перемогу України.
